Логин:
Пароль:
Реєстрація Забули пароль?

15.11.2018

ВІДМЕЖУВАННЯ НЕЗАКОННОЇ ПОРУБКИ ЛІСУ ВІД ДЕЯКИХ ІНШИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ. - Стаття прокурора відділу військової прокуратури Західного регіону України підполковника юстиції Павла Бурлаки. "Вісник прокуратури", № 10'2018

ВІДМЕЖУВАННЯ НЕЗАКОННОЇ ПОРУБКИ ЛІСУ ВІД ДЕЯКИХ ІНШИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Павло БУРЛАКА Вісник прокуратури, 10'2018

Відповідно до статті 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – невід’ємні умови сталого економічного та соціального розвитку України.

Важливою складовою навколишнього природного середовища є ліс. Ліси України – це її національне багатство, яке за своїм призначенням виконує переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. На жаль, на сучасних умовах розвитку суспільства і держави темпи деградації природних об’єктів призвели до порушення екосистеми, зростання захворюваності населення, смертності та погіршення генофонду нації.

Складна екологічна обстановка значною мірою зумовлена постійним зростанням кількості і високою латентністю екологічних злочинів. Рівень латентності цих злочинів складає 95%. Водночас суспільно небезпечні наслідки: захворювання і загибель людей, забруднення значних територій, масове знищення об’єктів рослинного світу створює реальну загрозу національній і екологічній безпеці України. У зв’язку з цим пріоритетним напрямком у природоохоронній діяльності є удосконалення діяльності правоохоронних органів, забезпечення практичних працівників криміналістичними засобами, прийомами й методами, спеціально призначеними для вирішення завдань виявлення, розслідування екологічних злочинів та їх запобігання, зокрема злочинів пов’язаних з незаконною порубкою лісових насаджень.

На сьогодні військова прокуратура Західного регіону України здійснює нагляд за додержанням законів у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені на територіях: двох військових лісокомбінатів (ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкобінат», ДП «Львівський військовий лісокомбінат»), шести військових лісгоспів (Сколівського, Старицького, Магерівського, Шепетівського, Прикарпатського, Костопільського), чотирьох військових лісництв (Мостиського, Луцького, Ужгородського, Чернівецького), однієї лісопромислової дільниці (Закарпатської), однієї лісозаготівельної дільниці (Перечинської).

Всього загальна площа лісового фонду складає 86525 гектарів.

Статтею 246 Кримінального кодексу України (надалі – КК України) передбачена кримінальна відповідальність за незаконну порубку дерев або чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, що заподіяла істотну шкоду, а також вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах. Складність розслідування даної категорії злочинів полягає в тому, що незаконні порубки лісових насаджень насамперед проходять на важко доступних лісових ділянках або на об’єктах, доступ на які обмежений. Крім того, ефективність досудового розслідування залежить, перш за все, від оперативності встановлення місця вчинення кримінального правопорушення, своєчасності його огляду за участю спеціалістів, із застосуванням фіксації технічними засобами.

На теперішній час в Україні недостатньо методичних напрацювань щодо притягнення осіб до кримінальної відповідальності за незаконну порубку лісу, проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях зазначеної категорії, а також здійснення процесуального керівництва прокурором.

Об’єктом цього злочину є встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення лісу як важливого елемента навколишнього природного середовища.

Диспозиція ст. 246 КК України вказує, що цей злочин спрямований на ліс та інші захисні лісові насадження.

Офіційне визначення поняття «ліс» вказане у ст. 1 Лісового кодексу України (далі – ЛК України), де його розглядають як «тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані в своєму розвитку, впливають одне на одного і на навколишнє природне середовище».

Стаття 4 ЛК України роз’яснює, що «до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 га». Належність ділянки до лісового фонду обумовлює необхідність ведення на ній лісового господарства.

Розглядаючи об’єкт незаконної порубки лісу, варто нагадати, що ліси України згідно ст. 39 ЛК України за екологічним і соціально-економічним значенням та виконуваними функціями поділяють на такі категорії:

1. Захисні ліси.

2. Рекреаційно-оздоровчі ліси.

3. Ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення.

4. Експлуатаційні ліси.

У лісах можуть бути виділені особливо захисні лісові ділянки з режимом обмеженого лісокористування, який передбачає повну або часткову заборону окремих видів та способів рубок (ст. 41 ЛК України).

Спеціальні вимоги до поділу лісів на категорії, умови та ознаки віднесення до таких категорій врегульовано у «Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок», затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 № 733.

Поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій є складовою державного лісового кадастру.

Ліси та лісові насадження в Україні можуть перебувати у межах територій та входити до об’єктів природно-заповідного фонду. Для з’ясування особливостей статусу таких об’єктів та територій необхідно звертатися до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Поняття «особливо охоронювані ліси» прямо не передбачено лісовим законодавством, що викликає певні проблеми у практичному застосуванні цього терміна. Визначення природних територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні, міститься у ст. 60 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». У ній вказано, що «природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об’єктів, що визначаються законодавством України».

Предметом злочину є дерева і чагарники, які ростуть у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, у заповідниках або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду.

Не визнаються предметом злочину, передбаченого ст. 246 КК України, трава, очерет, пеньки, хмиз, мертві стовбури дерев або їх частин, які лежать на поверхні ґрунту (вітровал, бурелом, сніговал, сніголам тощо).

За наявності для цього підстав порушення порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань може кваліфікуватися за ст. 356 КК України як самоправство.

Дерева – це багаторічні рослини з чітко вираженим твердим стовбуром з гілками, які утворюють крону. Дерева відіграють головну роль у формуванні лісових біоценозів, становлять основу ландшафту у лісових зонах.

Чагарники – це багаторічні рослини, які у дорослому стані не мають головного стовбура (стебло чітко виражене лише у перший рік життя), із деревоподібними гілками, які починають рости з поверхні ґрунту.

Протиправне заволодіння заготовленим чи складованим лісом, а також незаконна порубка з корисливою метою дерев і чагарників у розсадниках, ботанічних і зоологічних садах, квітникарських господарствах за наявності підстав утворює склад відповідного злочину проти власності.

Предметом злочину не визнають деревостани, які хоч і утворюють певну біологічну сукупність, але ростуть поза межами лісового фонду. До останнього не належать: а) усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; б) окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.

Отже, вирішуючи питання про правильність кваліфікації вчиненого діяння, процесуальний керівник досудовим розслідуванням має знати, що протиправні дії, спрямовані на знищення зелених насаджень, не завжди утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 КК України.

Тому, в першу чергу необхідно з’ясувати, які незаконні порубки лісу не утворюють склад злочину, передбаченого ст. 246 КК України.

Так, існують деякі види деревної рослинності, до яких певною мірою можна застосувати нормативне поняття «ліс», проте через низку об’єктивних причин їх не слід до нього відносити. Такі дерева мають інший правовий режим використання, а тому їх вирубка не потрібно кваліфікувати як злочин, передбачений ст. 246 КК України.

Зокрема, не будуть предметом злочину, передбаченого ст. 246 КК України, такі категорії насаджень:

1. Зелені насадження у межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені у встановленому порядку до лісів. Процедуру вирубки зелених насаджень передбачено Законом України «Про благоустрій населених пунктів», Постановою КМУ від 01.08.2006 № 1045 «Про затвердження Порядку видалення дерев, кущів, газонів, квітників у населених пунктах», Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 № 105 «Про затвердження правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України».

Згідно з переліченими нормативно-правовими актами, видалення (тобто рубка) зелених насаджень у межах населених пунктів здійснюється на підставі спеціального дозволу – ордеру, що видає орган місцевого самоврядування.

Визначення понять «зелені насадження», «лісопарк», «ліс населеного пункту» міститься у Законі України «Про мораторій на видалення зелених насаджень на окремих об’єктах благоустрою зеленого господарства м. Києва».

Слід зазначити, що в межах населених пунктів можуть рости ліси, які належать як до державної, так і до комунальної власності.

Порядок набуття права комунальної власності на ліси визначено у ст. 11 ЛК України. Питання про вирубку дерев у таких лісах вирішується згідно ЛК України. Тому необхідно розмежовувати незаконні порубки дерев у міських лісах та порубки зелених насаджень, що вчинені у межах населених пунктів.

2. Дерева, що ростуть на території земельних ділянок, які перебувають у приватній власності громадян. Питання про вирубку дерев на власних ділянках вирішується одноособово власниками цих ділянок. Такий висновок випливає із ст. 10 Закону України «Про рослинний світ». При цьому громадянин повинен мати документ, що посвідчує його право приватної власності на земельну ділянку. Перелік таких документів надано у ч. 1, 2 ст. 125 ЗК України. Для проведення такої вирубки не потрібно отримувати спеціальний дозвіл. Виняток становлять дерева, занесені до Червоної та Зеленої книг України.

Обов’язок зберігати дерева на землях приватної власності може передбачатись у договорах, що укладають органи влади або місцевого самоврядування з власниками таких ділянок. У деяких областях обмеження на вирубку дерев запроваджували державні органи при видачі висновків щодо відведення земельних ділянок у власність або користування.

3. Окремі дерева та групи дерев на ділянках, вкритих деревинною та чагарниковою рослинністю, що належать до сільськогосподарських угідь, садиб, присадибних дачних і садових ділянок.

4. Декоративні насадження, саджанці, підріст, що вирощуються у лісових розплідниках та спеціальних плантаціях. У більшості випадків такі насадження не належать до лісу, а є майном певного підприємства, що обліковується ним як продукція чи товар. Питання про розпорядження майном підприємства вирішують з урахуванням положень, передбачених Господарським кодексом України (надалі – ГК України).

Згадані насадження не можна відносити до об’єкта злочину, що передбачений ст. 246 КК України. Адже об’єктом незаконної порубки можуть бути тільки дерева і чагарники у лісі, захисних насадженнях. Склад цього злочину буде відсутній у випадку порубки штучних насаджень, які не належать до лісу і водночас є майном приватних осіб. Незаконна порубка, видалення таких насаджень чи інше їх знищення у лісорозплідниках можуть утворювати відповідні склади злочинів проти власності (крадіжка, умисне знищення майна тощо).

5. Багаторічні сільськогосподарські насадження – це сільськогосподарське угіддя, що використовується під штучно створені деревинні, чагарникові або трав’янисті багаторічні насадження, призначені для отримання врожаю плодово-ягідної, технічної та лікарської продукції, а також для декоративного оформлення територій. Багаторічні насадження, хоч і є деревами та чагарниками, слугують засобом виробництва в рослинництві і не можуть бути лісом.

Згідно з положеннями ст.ст. 19, 22 ЗК України вони є видом сільськогосподарських угідь – земель сільгосппризначення. Відповідно до норм цивільного законодавства, багаторічні насадження, що розміщені на земельній ділянці, неможливо відділити від цієї ділянки без втрати її цільового призначення або істотного знецінення. Цю рослинність законом розглядають як єдиний об’єкт, що має окрему назву – «багаторічні насадження». Власник ділянки багаторічних насаджень питання про їх видалення вирішує на власний розсуд. Одержання спеціального дозволу (лісорубного квитка) ці дії не потребують.

Правильна кваліфікація злочинів є найскладнішим завданням у застосуванні кримінального закону. Як свідчить судова практика, у діяльності слідчих органів та суду нерідко допускаються помилки у кваліфікації діянь, у тому числі – злочинів, пов’язаних із самовільною порубкою лісу. До таких помилок часто призводить неврахування положень лісового законодавства, а також неправильна оцінка окремих обставин чи ознак злочину. Тому кваліфікація суміжних із незаконними рубками злочинів має певні особливості.

Найпоширенішою проблемою у кваліфікації злочинів проти лісових ресурсів є розмежування незаконної порубки та злочинів з ознаками розкрадання.

У вітчизняній науці кримінального права привласнення заготовленого лісу, на порубку якого було витрачено людську працю, вважається розкраданням майна.

Іншими словами, крадіжкою може бути визнано заволодіння деревами, які були зрубані, оброблені, складовані, тобто підготовлені до вивезення легальними лісозаготівельниками. Обов’язковий елемент крадіжки – вилучення майна із законного володіння його юридичного власника.

При незаконній порубці дерев такого вилучення не відбувається. Керуючись ст. 13 Конституції України, ст. 148 ГК України, ліс на корені розглядається законом як природний ресурс. При самовільній рубці дерева та чагарники вилучають з природного середовища свого зростання, а не зі сфери власності. З цих причин у кримінально-правовому розумінні вкрасти ліс на корені неможливо.

Тому неправильно буде змішувати дії з незаконної порубки лісу із привласненням лісопродукції у будь-якій з її форм.

Це підтверджується судовими роз’ясненнями. Зокрема, у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 10.12.2004 № 17 наголошено, що «заволодіння деревами, зрубаними та підготовленими до складування або вивезення, залежно від обставин справи треба кваліфікувати за відповідними частинами ст. 185 КК або іншими статтями, якими передбачено відповідальність за вчинення злочинів проти власності».

Варто зазначити, що хоча кримінальний закон і розділяє об’єкти злочинів проти власності та проти довкілля, абсолютна більшість останніх вчинюється з метою отримання матеріальної вигоди. По суті, екологічний склад незаконної порубки закінчується в момент відокремлення стовбура від пня, а надалі злочин вже має корисливий мотив.

Зазвичай, злочини, пов’язані з обігом нелегальної лісопродукції, кваліфікуються лише як незаконна порубка, хоча порушників часто затримують не в момент безпосередньої заготівлі деревини, а під час її транспортування або зберігання. Завдання правоохоронних органів у цих ситуаціях – встановити походження вже зрубаної деревини та водночас довести вину причетних до цього осіб.

Привласнення деревини з лісосіки, що вчинюється матеріально-відповідальними працівниками лісового господарства з використанням свого службового становища, кваліфікується за ст. 191 КК України.

При виявленні незаконної порубки працівники лісового господарства зобов’язані скласти відповідну документацію, провести обрахунок обсягу деревини, проставити клейма на пнях, залишки виявленої деревини вилучити та оприбуткувати. Ці дії мають назву секвестрування – вилучення і постановка незаконно добутої деревини на баланс лісогосподарського підприємства. Після секвестрування деревина набуває іншого статусу – переходить у категорію товарно-матеріальних цінностей, її фактичним власником стає лісгосп. Якщо після секвестрування деревина залишається на ділянці, де в подальшому привласнюється сторонніми особами, це вже буде крадіжкою. Для кваліфікації дій у цьому випадку необхідне усвідомлення винним факту оприбуткування деревини.

Не менш важливим питанням є розмежування незаконних порубок лісу та порубок декоративних дерев у садах та розплідниках.

Так, незаконна порубка штучно вирощених фруктових або декоративних дерев і чагарників у лісорозплідниках, фруктових розплідниках, садах та інших подібних місцях має кваліфікуватися як умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК України). У цих випадках деревно-чагарникова рослинність є власністю фізичних або юридичних осіб і виступає в якості засобу виробництва товарної продукції (приклад – плодові дерева). Для кваліфікації за цією статтею названі засоби обов’язково мають відображатись у бухгалтерському обліку підприємства, тобто розглядатися як індивідуальне визначене майно. Тому, на відміну від незаконної порубки лісу, об’єктом цього злочину – порубки садових, фруктових та декоративних дерев у розплідниках – є майно.

Надалі розглянемо питання розмежування незаконних рубок та знищення або пошкодження лісових масивів.

Знищення або пошкодження лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, уздовж залізниць або інших таких насаджень вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом кваліфікується як злочин, передбачений ст. 245 КК України.

За кримінальним законом, знищення або пошкодження лісових насаджень вогнем охоплює два способи: 1) підпал – свідоме спричинення пожежі шляхом застосування джерел вогню до лісу, якщо при цьому існувала загроза життю або здоров’ю людей, заподіяння значних збитків; 2) необережне поводження з вогнем, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (розведення багаття у пожежонебезпечний період, випалювання залишків сухої рослинності тощо).

Відмежовувати пошкодження лісових масивів від незаконної порубки лісу можна за предметами цих злочинів.

Предметом злочину, передбаченого ст. 245 КК України, є лісові масиви, зелені насадження навколо населених пунктів, уздовж залізниць або інші такі насадження. Питання про визначення конкретної площі лісових ділянок, яку треба відносити до лісових масивів, залишається у кримінальній науці дискусійним. Однак у загальному сенсі під «масивами» розуміють більш-менш значні за площами ділянки землі, які належать до земель лісогосподарського призначення та щільно вкриті лісовою рослинністю – деревами та чагарниками.

У випадку незаконної порубки лісу предметом цього злочину є дерева і чагарники, які ростуть у лісах, захисних та інших насадженнях. Тобто, при кваліфікації дій за ст. 246 КК України предмет злочину значно вужчий, ніж при умисному знищенні (пошкодженні) лісових масивів, адже дерева і чагарники розглядають як складові елементи лісового масиву.

Кримінальним законом передбачений також ще один спеціальний склад злочину, внаслідок якого може завдаватися шкода лісовим ресурсам, – ст. 252 КК України – «Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду».

Предметом цього злочину є не окремі дерева чи чагарники, а цілі території, взяті під охорону держави, та об’єкти природно-заповідного фонду, які охоплюють ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. Відмежовувати незаконну порубку лісу від описаного злочину необхідно, враховуючи об’єктивну сторону вчиненого діяння. Зокрема, наслідки злочину, передбаченого ст. 245 КК України, завжди мають виражатись у знищенні цілих територій та об’єктів зі спеціальним статусом.

Умисне знищення чи пошкодження таких територій та об’єктів може полягати у незаконному проведенні будь-якої господарської діяльності, пов’язаної зі знищенням чи пошкодженням дерев або чагарників; незаконному користуванні природними ресурсами у поєднані з незаконною вирубкою дерев і чагарників.

В останні роки спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості випадків незаконних вирубок зелених насаджень у населених пунктах. Це спричиняє виникнення пов’язаних з ними соціальних конфліктів громади з місцевою владою та забудовниками. Водночас питання кримінально-правового захисту зелених насаджень залишаються недостатньо врегульованими, оскільки спеціальної норми, яка б передбачала відповідальність за їх вирубку, у чинному КК України немає. А тому, необхідно розмежувати незаконні порубки лісу та незаконного видалення зелених насаджень у межах населених пунктів.

Як вказувалося вище, зелені насадження не належать до лісів, а їх видалення проводять в особливому порядку. Питання про кримінальну відповідальність за незаконну порубку зелених насаджень розв’язується у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 10.12.2004 № 17, відповідно до положень якої «порубка дерев і чагарників на територіях, не віднесених до лісового фонду (ст. 4 ЛК України), не тягне відповідальності за ст. 246 КК України. За наявності відповідних підстав такі дії можуть бути кваліфіковані як крадіжка, самоправство тощо».

Проте кримінальних проваджень про незаконну вирубку зелених насаджень (крадіжку) у судовій практиці трапляється вкрай мало.

До зелених насаджень відносять дерева та чагарники, які штучно висаджені людиною і не віднесені у встановленому порядку до категорії лісів. У населених пунктах зростають також дикорослі дерева (так званий «самосів»), що являють собою природні утворення. Варто звернути увагу, що закон розглядає зелені насадження як єдиний об’єкт охорони. Тому їх походження («природне» або «штучне») формально не має значення для кваліфікації злочинів.

Згідно зі ст. 17 ЛК України, виняткове право на заготівлю деревини надане постійним лісокористувачам – державним та комунальним лісогосподарським підприємствам, що ведуть лісове господарство.

Відповідно до ст. 69 ЛК України, вчинення будь-яких рубок дерев при веденні лісового господарства дозволяється тільки за наявності спеціального дозволу (лісорубного квитка). Правом видачі таких лісорубних квитків наділене лише визначене коло службових осіб органів лісового господарства. Тому вести та організовувати порубки у ввірених лісах мають право тільки уповноважені особи спеціалізованих лісогосподарських підприємств на підставі лісорубних квитків.

Однак, окрім самовільних рубок, які вчинюють громадяни, на практиці трапляються випадки, коли такі порубки допускають посадовці різних підприємств та організацій. Відтак, необхідно розглянути питання щодо кваліфікації самовільних порубок лісу, вчинених службовими особами.

З цього приводу у постанові Пленуму Верхового Суду України від 10.12.2004 № 17 надано роз’яснення, що у «випадках притягнення до кримінальної відповідальності за ці злочини службових осіб, котрі вчинили їх із використанням свого службового становища, їхні дії за наявності до того підстав мають кваліфікуватися також за відповідними статтями Кримінального кодексу України, якими передбачено відповідальність за злочини у сфері службової діяльності…».

Іншими словами, якщо самовільна рубка вчинена будь-яким посадовцем із використанням службового становища, то такі дії, окрім ст. 246 КК України, додатково кваліфікуються як відповідний службовий злочин (за наявності відповідного розміру шкоди).

Окрім того, самовільні порубки за певних умов можна розглядати як службову недбалість, тобто злочин, передбачений ст. 367 КК України.

Доцільно зауважити, що в певній частині випадків такі порубки вчинюють посадовці не з корисливою метою, а з суто виробничих мотивів. Іноді це пояснюється звичайним незнанням вимог лісового законодавства.

Використані джерела

Конституція України / Верховна Рада України; Закон від 28.06.1996   № 30, редакція від 15.05.2014.

Кримінальний кодекс України / Верховна Рада України; Закон від 05.04.2001 № 2341-III, редакція від 23.07.2015.

Кримінальний процесуальний кодекс України / Верховна Рада України; Закон від 13.04.2012 № 4651-VI, редакція від 10.08.2015.

Земельний кодекс України / Верховна Рада України; Закон від 25.10.2001   № 2768-III, редакція від 02.06.2015.

Лісовий кодекс України / Верховна Рада України; Закон від 21.01.1994       № 3852-XII, редакція від 28.12.2014.

Про охорону навколишнього природного середовища : Закон від 25.06.1991 № 1264-XII, в редакції від 28.12.2014 / Верховна Рада України.

Про природно-заповідний фонд України Закон : від 16.06.1992 № 2456-ХІІ-ВР, в редакції від 09.04.2015 / Верховна Рада України.

Про екологічну експертизу : Закон від 09.02.1995 № 45/95-ВР, в редакції від 16.10.2012 / Верховна Рада України.

Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення : Закон від 24.02.1994 № 4004-XIІ, в редакції від 28.12.2014 / Верховна Рада України.

Про рослинний світ : Закон від 09.04.1999 № 591-XIV, в редакції від 09.04.2014 / Верховна Рада України.

Про благоустрій населених пунктів : Закон від 06.09.2005 № 2807-IV, в редакції від 20.11.2012 / Верховна Рада України.

Про мораторій на видалення зелених насаджень на окремих об’єктах благоустрою зеленого господарства м. Києва : Закон від 02.12.2010, в редакції від 16.10.2012.

Кримінальний кодекс України : науково-практичний коментар у 2 т. Т. 2 за ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. – Х. : Право, 2013. –1040 с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України 2-ге видання / за ред. С. С. Яценка, В. І. Антипова, В. А. Клименка. – К. : А.С.К.,     2003 – 976 с. – Нормативні документи та коментарі.

Науково-практичний коментар Лісового кодексу України / за     ред. Г. І. Балюк. – К: Юрінком Інтер, 2009. – 368 с.

Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 10.12.2004     № 17. // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 1. – С. 9 – 12.

Андрейцев В. І. Екологічне право: Курс лекцій : навч. посібник для юрид. фак. вузів / В. І. Андрейцев; – К. : Вентурі, 1996. – 208 с.

Бронина А. Б. Работникам леса. Правовые вопросы / А. Б. Бронина, О. И. Крассов. – М. : Юрид. лит., 1990. – 384 с.

Екологічне право України. Академічний курс : підручник / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : ТОВ "Видавництво «Юридична думка»", 2005. – 848 с.

кількість переглядів: 29027