Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону
Офіційний веб-сайт

Версія для друку
09.07.2025 10:10:51

Керівництво

28.07.2020

ЕКСТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПРИНЦИП ПОБУДОВИ ВІЙСЬКОВОЇ ЮСТИЦІЇ ДОЗВОЛЯЄ ЕФЕКТИВНІШЕ ЗАХИЩАТИ ПРАВА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ - Інтерв'ю військового прокурора Західного регіону України Віталія ВДОВИТЧЕНКО. ІА проект "РЕЗОНАНС", 28.07.2020

ВІТАЛІЙ ВДОВИТЧЕНКО: ЕКСТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПРИНЦИП ПОБУДОВИ ВІЙСЬКОВОЇ ЮСТИЦІЇ ДОЗВОЛЯЄ ЕФЕКТИВНІШЕ ЗАХИЩАТИ ПРАВА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Віталій ВДОВИТЧЕНКО 28 липня 2020 року

У роковини трагедії з Іл-76 на Донбасі Президент України Володимир Зеленський пообіцяв, що одним із пріоритетів його роботи «буде налагодження ефективного функціонування військової юстиції».

Утім, замість відновлення системи військових судів – в Україні створюють ще один спеціалізований суд, а саме Вищий суд з питань інтелектуальної власності...

У свою чергу Генеральний прокурор Ірина Венедіктова нещодавно анонсувала подальшу реформу військової прокуратури.

Якою має бути військова юстиція у країні, де фактично тривають бойові дії? І чи суперечить військова прокуратура стандартам НАТО? Про це у розмові з Військовим прокурором Західного регіону України полковником юстиції Віталієм Вдовитченком.

Пане Віталію, яке Ваше бачення подальшої долі військової прокуратури. Чи потрібні вони Україні взагалі?

Пропоную для початку подивитись на досвід наших найближчих сусідів та провідних країн світу.

Наприклад, у Польщі є військова прокуратура. У Генеральній прокуратурі РП існує Департамент із військових справ, який підпорядковується заступнику Генерального прокурора з військових справ, а також підпорядковані йому підрозділи нижчестоящих прокуратур. Окрім того є і військові суди – усі три інстанції та військова жандармерія (аналог військової поліції), яка також має свою підслідність. І такий механізм військової юстиції працює справно, наче годинник.

Військові прокурори є кадровими офіцерами Війська Польского. Вони також виконують службові завдання у випадку застосування чи перебування ЗС РП за межами країни, у разі оголошення мобілізації, введення військового стану та у випадку війни.

Розгалужена система військових прокуратур та військових судів діє у Румунії та Болгарії. Угорщина також має у складі органів прокуратури військових прокурорів, а судовий розгляд кримінальних справ здійснюється спеціалізованими військовими радами при територіальних судах.

І це ж не суперечить стандартам НАТО?

Абсолютно ні! І ніколи не суперечило. Хто запустив цю маніпулятивну тезу в український інформаційний простір і навіщо?! Це питання, на яке ще потрібно буде відповісти…

Повертаючись до іноземного досвіду, крім вищезазначених країн військові прокуратури існують і у інших.

У Великобританії функціонують Служба військових прокурорів, військові суди та військова поліція.

Військовослужбовці Канадської служби військової прокуратури – це особливий підрозділ у складі Збройних сил Канади. Вони керують розслідуванням злочинів скоєних військовослужбовцями, а також передають справи у військовий суд, де підтримують обвинувачення. Військовий суд може функціонувати у будь-якому місці, де дислокуються ЗС Канади: від тимчасового місця дислокації в Афганістані до зали суду в Оттаві.

У США система військової юстиції діє з 1806 року на підставі Єдиного кодексу військової юстиції. Там функціонує розгалужена система військових судів, військові прокурори, військові адвокати, служби розслідувань у кожному виді ЗС та військова поліція.

Беремо далі, Португалія. Там – Військова державна прокуратура належить до Федеральної державної прокуратури. До речі, ВДП утворили ще 1920 року з появою Кодексу судової організації та військового процесу.

Іспанія також має систему військових прокуратур і військові суди. Вони мають свої представництва у армії і, водночас, є частиною судової влади держави. Їх юрисдикція поширюється на кримінальні провадження, захист прав у дисциплінарному провадженні та інші питання, визначені законом. У цій країні в системі військової юстиції проходять службу близько 300 військовослужбовців.

Якщо ж говорити про Грецію, то тут існування військових прокурорів передбачено окремим військово-кримінальним та процесуальним кодексом. На них покладено обов’язок кримінального переслідування за військові злочини та підтримання обвинувачення в суді. Окрім того, функціонують військові суди.

Далі – Італія, Данія, Нідерлади, Ірландія, Швейцарія.

Я навіть чула, що в Королівстві Нідерландів військові прокурори, на відміну від цивільних прокурорів, які в суді виступають у спеціальній чорній мантії, зобов’язані підтримувати обвинувачення лише у військовій формі.

Саме так. А ще там військові прокуратури мають військові звання та розташовуються у місцях найбільшої концентрації військ. І це далеко не весь перелік країн, де успішно функціонує військова юстиція.

Хочу зауважити, що однією із особливостей організації роботи органів військової юстиції є наближеність їх підрозділів до дислокації відповідних військових формувань, а не до адміністративно-територіального поділу країни. Це дозволяє своєчасно реагувати на порушення Закону та належно захищати права військовослужбовців. Саме такий принцип організації роботи забезпечує ефективне виконання завдань під час розгортання чи переміщення військ у випадках військових дій, надзвичайних ситуацій, миротворчих місій.

Ірина Венедіктова чує аргументацію військових прокурорів?

До честі нинішнього Генерального прокурора, вона витребувала всі необхідні довідкові матеріали, статистичні дані, довідки про структуру, проблемні питання функціонування, тощо та намагається розібратися у проблематиці. На відміну від її попередника.

Але ж саме Рябошапка був основним ініціатором прокурорської реформи. Він отримав політичний карт-бланш і монобільшість проголосувала за його бачення реформи, ледве не з заплющеними очима. А потім депутати схопились за голову та визнали, що така реформа фактично паралізувала прокуратуру. От що з цим тепер робити?

Я не хочу зараз обговорювати реформу прокуратури взагалі. Можу тільки зауважити, що переконаний у помилковості рішення про ліквідацію військової прокуратури.

Наскільки мені відомо, низка народних депутатів України, у тому числі з Комітету з питань правоохоронної діяльності, не підтримували цю ідею. На цю тему точилася гостра дискусія. Але попередній очільник Офісу генпрокурора був категоричним. Недоцільно і все! При чому без жодної аргументації.

От просто цікаво, а якою могла бути аргументація ліквідації військових прокуратур у час війни?!

Не уявляю! Навіть у пояснювальній записці до законопроекту на сайті Верховної Ради аргументації не було. При цьому Науково-експертне управління також у своєму висновку вказувало на недоцільність такого кроку. Але думку експертів не почули.

Мені не відомо, щоб Рябошапка вивчав це питання! Принаймні ним не було проведено жодної відповідної наради із керівниками військових прокуратур регіонального рівня та не витребувано жодних довідкових матеріалів про специфіку та проблематику їх діяльності.

Кажуть, що під кінець каденції, пан Чумак змінив свою точку зору...

Можу зазначити, що пан Чумак у кінцевому етапі намагався відстоювати питання існування окремої структури спеціалізованих прокуратур.

Рябошапка взагалі не бачив військових прокурорів. Ані з погонами, ані без них. Але потім врешті решт погодився, що спеціалізовані прокуратури таки мають бути!

Аналогічна позиція була і у Пшонки!

Десь так воно виходить. Робилось те, що не встигли реалізувати до кінця у 2012-2013 роках. Тоді спочатку утворили прокуратури по нагляду за додержанням законів у воєнній сфері. До кінця 2013-го року вони проіснували, а потім і їх почали ліквідовувати.

Цілісна система мала припинити своє існування. Але тим планам завадив Майдан і ліквідація не відбулась.

2014-го на той час перший заступник Генерального прокурора України Микола Голомша заявив про необхідність відновлення військових прокурорів.

Так, Голомша окреслив проблему і задекларував необхідність відновлення військових прокуратур, оскільки на Сході країни тоді уже повним ходом йшла війна.

За каденції Анатолія Матіоса, який був куратором прокуратур з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері були внесені відповідні зміни до закону та відновлена діяльність військових прокуратур. Це рішення дозволило належним чином організувати роботу правоохоронних органів у зоні проведення АТО та, у кінцевому рахунку, значно покращити криміногенну обстановку у військах.

А через 5 років пан Рябошапка вирішив повернутись до реалізації ідей 2012 року. Особисто мені складно пояснити, чому він пішов тим самим шляхом щодо військових прокуратур, у той час коли у країні продовжується війна.

Натомість пані Венедіктова виважено підходить до питання нашого реформування. Вона особисто поспілкувалась із кожним військовим прокурором регіону чи виконуючим його обов’язки. Провела окрему нараду щодо подальших перспектив нашої діяльності.

Що саме її цікавило?

Її цікавило абсолютно все: як працюють прокуратури регіонів та гарнізонів, який штат, яка проблематика, які є актуальні та проблемні кримінальні провадження, як покращити нашу діяльність.

Обговорення було досить предметним. І, на мій погляд, це правильно і своєчасно.

Кому заважають військові прокурори!? То вже риторичне питання. Це чи не найменша прокурорська чисельність.

Наразі у Військовій прокуратурі Західного регіону України за штатом 125 прокурорських працівників, некомплект становить близько 20% офіцерів. Отож, роботи вистачає.

Особливо багато роботи у наших колег - військових прокурорів у зоні Операції об'єднаних сил.

Ви ж також особисто брали участь в Антитерористичній операції?

Так, я три роки там був: з 2014-го до 2018-ого з однією перервою.

Коли відновили військові прокуратури, нас знову призвали на військову службу. Тоді для роботи у зоні АТО вирішили сформувати управління від військової прокуратури Південного регіону та 4 «літерних» прокуратури для кожного сектору: 30, 31, 32 та 33. Мені запропонували очолити 31 військову прокуратуру і я погодився.

8 вересня 2014 ми прибули до Маріуполя у сектор «М». Спочатку нас було четверо військових прокурорів, потім нам трохи збільшили штат. Через 4 місяці нас приїхало змінювати вже сім чоловік, оскільки проваджень було чимало і «робочих рук» не вистачало. І зараз, при необхідності, із прокуратур регіонів ми періодично відряджаємо офіцерів до прокуратури ООС і робота йде. Поки маємо таку можливість, бо ще є військовослужбовцями. На теперішній час побут військових прокурорів у зоні ООС більш-менш належним чином влаштований: є облаштовані приміщення та транспорт. 2014-го все було інакше.

Жили та працювали у кунгах, командно-штабних машинах, палатках, бліндажах. У Дебальцевому знаходились у якомусь господарському приміщенні біля штабу сектору. Наша прокуратура дислокувалась неподалік від Маріуполя – у полі разом із радіолокаційною ротою, біля аеропорту. Там була списана будівля старого штабу зі щілинами, де вітер, аж свистів. Одну кімнату виділили і нам. Нас забезпечили зброєю, боєприпасами, засобами захисту, поставили на продовольче забезпечення. Так до чого я веду? Ми були військовими і працювали з коліс. Особливих труднощів у побуті не виникало. Усі розуміли, що йде війна і ми виконуємо свій військовий обов’язок.

А тепер уявімо, що слідчі та прокурори будуть цивільними людьми. Чи зобов’язані вони працювати у таких умовах? Чи легко їм буде організувати свій побут, для прикладу, у кунзі посеред колгоспного саду, де у вересні 2014-ого знаходився штаб сектору «Б» та прокуратура разом із ним.

Окреме питання виїзд цивільних осіб для виконання обов’язків на передній край. Тут також будуть труднощі. Та і не повинні вони туди їздити. Робота у таких умовах, у розташуванні військ, – це і є, серед іншого, завдання військової юстиції.

Перспектива створення військової поліції в Україні, Ваш погляд.

Я переконаний, що військова поліція має бути. Але є проблема в її підпорядкуванні. Якщо вона буде у складі МОУ, то цьому органу буде проблематично працювати щодо інших військових формувань. Та ж СБУ, Нацгвардія, Державна прикордонна служба, СЗРУ, УДО, тощо. Також можуть виникати питання із процесуальною незалежністю слідчих.

Думаю, тут потрібно піти тим шляхом, коли військова поліція буде окремим правоохоронним органом, а не одним із підрозділів МО чи ЗСУ, діяльність якого може спрямовуватись через Міністра оборони. Потрібно виважено прописати систему стримувань і противаг: де МОУ може впливати, а де – ні.

Наприклад, у Канаді військова поліція підпорядковується командуванню ЗСУ. Нещодавно я спілкувався з їхнім представником, який допомагає у реформі ВСП. Він переконує, що за увесь час існування цієї структури у командувача не було навіть гадки дати незаконну вказівку керівнику військової поліції.

Але ж то інша ментальність!

Так, у нас ще трапляється пострадянський підхід, коли старший за званням може сприймати молодшого офіцера на кшталт «Ей, ти, йди сюди…». Відтак, існує певна загроза щодо можливого тиску з боку військового керівництва на підпорядковані правоохоронні органи.

На військового прокурора досить складно натиснути, тому що ми ніколи не підпорядковувалися військовому керівництву. Погони носили, але підпорядковувались Генеральному прокурору.

Наразі з військовою поліцією тиша, попри те, що є рішення Президента, яке оформлено відповідним указом із купою пунктів… до 31 березня подати законопроєкт... Це ж і досі не виконано. Законопроєкт розроблено, але він десь застряг на етапах відомчого погодження, бо у кожного своє бачення.

Лунають також думки окремих юристів про формування військових слідчих підрозділів на базі ДБР. І такі думки мають право на існування.

Щоправда, про жодну реальну ініціативу щодо такої реформу на державному рівні я не чув.

ВІЙСЬКОВА ПОЛІЦІЯ: ЯКОЮ ЇЙ БУТИ?

кількість переглядів: 2766