Заради перемоги, справедливості та вірності народові він пройшов тернистий, скроплений його українською кров’ю бойовий шлях. Він – справжній герой, для якого слова: «Маю честь!» – кредо всього його життя. Знайомтесь – генерал-майор юстиції Іван Опанасович Каліберда – один із небагатьох учасників Другої світової, хто отримав Золоту Зірку Героя в часи лихоліття війни та дожив до наших днів. 21 травня 2015 року йому виповнилося 95 років. І сьогодні можна з упевненістю сказати: усе його життя – це життя людини гідності та честі
Війна. Переломна мить
Худорлявий, жвавий і завжди усміхнений Іван. Він завжди мав чітку позицію та твердо вірив у перемогу. Про таких говорять: «Людина з міцної сталі. Його не зламала доля, а війна лише загартувала».
– На війні не місце боягузтву… Коли прийшла біда, ми, юнаки, ні миті не вагалися. Встали на захист рідної землі. Не ховалися від армії та фронту. Ми йшли тільки вперед. Була мета життя – перемогти. І ми її досягли! – розповідає Іван Каліберда.
У жовтні 1943-го він разом із сотнями тисяч інших простих солдатів та офіцерів форсував Дніпро. Великі воєначальники не втомлювалися казати, що це масштабна наступальна операція за визволення рідного Києва, що ворога будь-що необхідно вибити зі столиці України. За будь-яку ціну… І вони йшли, йшли на смерть. Тоді війська завдали важкої поразки фашистам. Звільнили понад 38 тисяч населених пунктів, серед яких – 160 міст.
Та найважчим і найстрашнішим було форсування Дніпра. Недаремно, ой, недаремно тоді за виявлену мужність звання Героя Радянського Союзу отримали 2 605 воїнів – чверть з усіх, кого відзначили Золотою Зіркою Героя за часів війни. Одну з таких відзнак отримав й Іван Каліберда.
– Це був насправді народний подвиг. Я й досі пам’ятаю, як люди прагнули якнайшвидше подолати криваву тоді річку, звільнити Київ, Україну від гітлерівського поневолення, – згадує ветеран.
Форсування Дніпра було важким. Командир викликав його, молодого лейтенанта, і сказав: «Ви – командир першого десанту. Тож вам першими належить дістатися правого берегу Дніпра!»
– О четвертій годині 29-го вересня ми зайшли у воду та почали плисти. Протилежного ж берега дісталися, коли вже вечоріло.
І все це під шквальним нищівним вогнем, коли поряд з усіх боків гинули твої бойові товариші, – дивлячись удалечінь сповненими болю очима, розповідає Каліберда.
– Пам’ятаю, як нас зібрали перед початком форсування Дніпра. Наша понтонна техніка була доставлена на берег річки ще ввечері 28 вересня того незабутнього 1943-го. Чекали, що вдосвіта підійдуть війська і ми почнемо переправляти їх десантом. Та вчасно їм прийти не вдалося.
На переправу зібралися лише невеликі групи розвідників і сам командир частини. Відпливали спокійно, тихо. Аж раптом, немов грім посеред ясного неба, пролунав постріл. Звідки – ніхто не знав. А за ним – звуки польоту ворожих снарядів. Один, другий, ще і ще… Неначе завивання диких звірів.
Це був початок битви. У човнах почали з’являтися перші поранені, убиті. Коли Каліберда нарешті 217547865побачив рятівний берег, подав сигнал «Причалити». Пам’ятає, як вихопив у переляканого на смерть солдата кулемет і почав стріляти по фашистах. А потім… Пекучий біль пронизав його груди. «Невже все? Відвоювався!», – подумав офіцер якоїсь миті.
Про смерть героя-понтонера розповіла своїм читачам фронтова газета… А він вижив! Вижив, попри страшне поранення та повідомлення про загибель. Вижив, аби визволити Україну, Польщу, Угорщину, Румунію та Чехословаччину…
Прокурорські погони
Здобувши після війни вищу військово-юридичну освіту, Іван Каліберда пішов служити в органи військової прокуратури. У Прикарпатському військовому окрузі він почав працювати з 1954 року. Після смерті Сталіна почався масовий перегляд кримінальних справ щодо осіб, засуджених у 1937-38 роках за нібито «контрреволюційну діяльність».
Справедливого та сумлінного юриста одразу призначили помічником прокурора Прикарпатського військового округу у справах державних злочинів з реабілітації так званих воєнних злочинців 1937-38 років. Тоді Івану Опанасовичу довелося переглянути тисячі справ людей, яких невиправдано звинуватили у шпигунстві.
Не таємниця, що справи тих років «штампували» поспіхом, зі свідомим порушенням вимог закону. Тому рішень про реабілітацію, які можна ухвалити без додаткової перевірки, було обмаль.
– «Тяп-ляп» – за таким принципом усе це тоді робилося. Без підстав, без свідків, без документів! Людину забирали, засуджували, відправляли, – з обуренням говорить Іван Каліберда.
Саме тоді він сказав собі: «У військовій прокуратурі, як на війні, – не можна здаватися ворогові!» Його сміливість і принциповість проявлялися у ґрунтовному безкомпромісному вивченні обставин засудження репресованих. Різниці між людьми не робив. Проте провів чітку межу між правдою і брехнею. Багатьом людям він повернув добре ім’я та віру в закон і справедливість.
Ветеран військової прокуратури і досі пам’ятає всі деталі тисяч незаконних вироків. Його серце і досі переповнює біль за невинно засуджених тією жорстокою системою людей. На перегляді справ щодо реабілітації Іван Опанасович не зупинився – він дослідив десятки рішень і вироків, добився покарання тих, хто виносив злочинні вердикти.
Його життя – люди та числа
Іноді Іван Опанасович з усмішкою називає знаменне для нього число – п’ять тисяч. З одного боку – стільки кілометрів війни фронтовик Каліберда пройшов з боями і перемогами. З другого – п’ять тисяч людей юрист Каліберда реабілітував завдяки своїй гідності і честі.
Сьогодні у свої 95 він невгамовний і жвавий, займає активну життєву позицію і щиро вірить у перемогу України. І ця Іванова віра – віра Героя і прокурора – свідчить, що Україна обов’язково переможе і ця перемога буде справедливою!
Юлія Галущак
