Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону
Офіційний веб-сайт

Версія для друку
24.04.2025 20:41:38
Керівництво
19.08.2019

Проблемні аспекти законності користування мисливськими угіддями на землях оборони в частині погодження цього питання з власником земельної ділянки або з її користувачем. - Стаття начальника відділу військової прокуратури Західного регіону України Василя Майорчака. "Вісник прокуратури", № 7'2019


ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПОГОДЖЕННЯ ПИТАННЯ ПРО ЗАКОННЕ КОРИСТУВАННЯ МИСЛИВСЬКИМИ УГІДДЯМИ НА ЗЕМЛЯХ ОБОРОНИ З ВЛАСНИКОМ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ АБО КОРИСТУВАЧЕМ

Василь МАЙОРЧАК                                                                                                          Вісник прокуратури, 7'2019

 
Землі оборони охоплюють значні території полігонів та лісових насаджень. Зважаючи на таке, громадські організації, які займаються, серед іншого, веденням мисливського господарства та полювання, здійснюють оформлення документів і надалі подають їх на розгляд відповідної обласної ради для вирішення питання про надання дозволу на користування мисливськими угіддями на зазначених земельних ділянках.

З огляду на актуальність цієї проблеми варто розглянути, яким чином у судовій практиці вирішується питання законності надання у користування мисливських угідь на землях оборони в частині його погодження з власником земельної ділянки або користувачем.

Питання користування мисливськими угіддями регулюються Законом України від 22 лютого 2000 року № 1478-ІІІ «Про мисливське господарство та полювання» (Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону мисливське господарство як галузь – сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва.

Мисливські угіддя – ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Порядок надання в користування мисливських угідь передбачено в ст. 22 Закону.

Зокрема, мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Таким чином, для використання мисливських угідь окрім рішення відповідного органу, що зазначений вище, необхідно погодження:

1) Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських рад;

2) власника або користувача земельної ділянки.

Тобто законодавець передбачив можливість не тільки власника ділянки погоджувати право користування розташованими на ній мисливськими угіддями, а й наділив таким правом користувача такої ділянки, який на рівні з власником або самостійно, за відсутності відповідної згоди власника, може погодити таке право.

Водночас громадські організації звертаються з питань користування відповідними мисливськими угіддями до органів державної влади та місцевого самоврядування без погодження права користування з Міністерством оборони України, помилково вважаючи, що земельні ділянки на відповідній території не мають статусу земель оборони, оскільки їх не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Внаслідок цього відповідні рішення органів державної влади та місцевого самоврядування про надання в користування угідь скасовуються, адже питання користування ними не було погоджено з власником чи користувачем земельної ділянки.

Наприклад, 9 жовтня 2012 року рішенням сесії Львівської обласної ради надано мисливсько-рибальському господарству «Майдан» (МРГ «Майдан») у користування мисливські угіддя на території Міжнародного центру миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, більш відомого як Яворівський військовий полігон.

Звертаючись до Львівської обласної ради, МРГ «Майдан» надало вказаному органу місцевого самоврядування погодження сільських рад – суміжних користувачів земельної ділянки Яворівського військового полігону. У господарстві вважали, що ділянка не належить до категорії земель оборони і її власником є відповідні сільські ради в межах своїх територій, причому Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району як структурний підрозділ Міністерства оборони України є лише користувачем зазначеної земельної ділянки.

Разом із тим суд встановив (справа № 813/7500/14), що земельну ділянку Яворівського військового полігону віднесено до категорії земель оборони, її власником є Міністерство оборони України, а користувачем – Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району.

У зв’язку з тим, що питання користування мисливськими угіддями МРГ «Майдан» не погодило ані з власником земельної ділянки, ані з її користувачем, судом скасовано рішення Львівської обласної ради про надання в користування зазначених мисливських угідь.

Слід зазначити, що на сьогодні склалися неоднакові правові позиції з питань застосування норм щодо погодження власником або користувачем земельної ділянки права на користування мисливськими угіддями.

Зокрема, згідно з однією судовою практикою користувачем земельної ділянки є виключно Міністерство оборони України, а відповідний квартирно-експлуатаційний орган цього відомства лише здійснює оперативне управління такими землями. Водночас у решті випадків суд дотримується думки, що квартино-експлуатаційний орган є користувачем земельної ділянки, яка належить до категорії земель оборони, оскільки йому видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, а її власником є держава в особі Міністерства оборони України.

Розглянемо кожен випадок окремо.

1. Погодження користування мисливськими угіддями виключно з Міністерством оборони України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

У пункті 5.14 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 3 липня 2013 року № 448, передбачено, що фонди військових містечок та земельні ділянки, утримання яких фінансується за рахунок бюджетних асигнувань відповідно до кошторису Міністерства оборони України, обліковуються квартирно-експлуатаційним відділом.

У зв’язку з цим фактичним користувачем земельної ділянки, яку за цільовим призначенням віднесено до категорії земель оборони, є Міністерство оборони України, а не квартирно-експлуатаційна установа, в якій земельні ділянки перебувають на праві оперативного управління.

Згідно з ч. 1 ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Ураховуючи викладене, суд (справа № 914/2331/17) підтвердив недостатність згоди землекористувача земельної ділянки в особі відповідної квартирно-експлуатаційної установи та необхідність такого погодження з боку Міністерства оборони України, яке є дійсним користувачем земельної ділянки.

2. Погодження користування мисливськими угіддями з квартирно-експлуатаційним органом оборонного відомства.

Розглядаючи справу про скасування рішення обласної ради, коли погодження на використання мисливських угідь надано квартирно-експлуатаційною установою, суд (справа № 910/18835/17) дійшов висновку, що відповідний квартирно-експлуатаційний орган Міністерства оборони України є користувачем земельної ділянки, оскільки державний акт на право постійного користування землею видано саме на квартирно-експлуатаційну частину району.

Підсумовуючи викладене, слід зробити однозначний висновок, що у разі вирішення певною юридичною особою питання користування мисливськими угіддями на землях оборони законність його погодження з Міністерством оборони України як із власником або користувачем відповідної ділянки не може піддаватися сумніву.

Використані джерела:

1. Про мисливське господарство та полювання: Законом України від 22 лютого 2000 року № 1478-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1478-14

2. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року, справа № 813/7500/14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/77473866

3. Про Збройні Сили України: Закону України від 6 грудня 1991 року № 1934-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1934-12

4. Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затверджене наказом Міністра оборони України від 3 липня 2013 року № 448 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1590-13

5. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/436-15

6. Постанова Західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2019 року, справа № 914/2331/17 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81844915

7. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 червня 2018 року, справа № 910/18835/17 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/74781127

кількість переглядів: 3948