20.05.2019

Методика розслідування кримінальних проваджень щодо викрадення військового майна, вчиненого військовими службовими особами шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 410 КК України). - Стаття прокурора відділу військової прокуратури Західного регіону України Павла Бурлаки. "Вісник прокуратури", № 4'2019


МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ ЩОДО ВИКРАДЕННЯ ВІЙСЬКОВОГО МАЙНА, ВЧИНЕНОГО ВІЙСЬКОВИМИ СЛУЖБОВИМИ ОСОБАМИ ШЛЯХОМ ЗЛОВЖИВАННЯ СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ (Ч. 2 СТ. 410 КК УКРАЇНИ)

Павло БУРЛАКА                                                                                                             Вісник прокуратури, 4'2019

 
В умовах сьогодення, під час проведення антитерористичної операції (Операції об’єднаних сил) викликаної агресією нашого «східного сусіда», коли на обороноздатність держави і забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань витрачаються значні кошти, нагальним постає питання, які стоять перед правоохоронними органами, щодо захисту фінансово-економічних інтересів держави і збереження військового майна.

Попри великий обсяг проведеної роботи законність використання бюджетних коштів на закупівлю військового майна та його подальше збереження потребує значно більшої уваги правоохоронних органів.

Розкрадання бюджетних коштів та військового майна, виділених на потреби оборони, є найбільш проблемним питанням в Збройних Силах України.

Зокрема, обороноздатність України залежить від багатьох складових, однією з яких є належне матеріальне забезпечення Збройних Сил та інших військових формувань України, яке включає придбання, використання, збереження і відчуження військового майна.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно – це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До нього належать будівлі, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв’язку тощо.

Окрім цього, відповідно до ст. 3 Закону України «Про оборону України», підготовка держави до оборони в мирний час включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами. А ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов’язує кожного військовослужбовця бережно ставитись до військового майна, знати й утримувати у готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Таким чином, від моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Відтак, основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 410 КК України, є суспільні відносини, які захищають встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби, пов'язаний із збереженням зброї, бойових припасів, вибухових чи інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна. В окремих випадках додатковим факультативним об’єктом цього злочину стають встановлений порядок виконання військовими службовими особами своїх обов’язків, а також суспільні відносини, що випливають із права власності.

Предметом злочину (у першій його формі) є зброя, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини, засоби пересування, військова та спеціальна техніка чи інше військове майно.

В даному випадку, розглядаючи склад вказаного правопорушення звернемо увагу на такий предмет злочину, як засоби пересування, військова та спеціальна техніка чи інше військове майно.

Так, засобами пересування є засоби наземного, повітряного та водного видів транспорту, пристосовані для перевезення особового складу, буксирування чи переміщення у інший спосіб зброї, військової техніки тощо. До них належать, зокрема, автомашини, автобуси, мотоцикли, літальні апарати (гелікоптери, літаки тощо), плавзасоби (човни, катери, баржі, кораблі тощо), залізничний рухомий склад, що належить військовій частині.

Військова та спеціальна техніка — це засоби людської діяльності, які використовуються для забезпечення обороноздатності Збройних Сил України (обороноздатності держави). До них належать, зокрема, паливно-заправні машини, стаціонарні та пересувні радіостанції, пристосування для запуску ракет, пересувні та стаціонарні електростанції, засоби збирання, обробки, зберігання та передачі інформації, аеродромне обладнання, пересувні польові кухні.

До іншого військового майна, крім вищеназваного, належать паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

Військове майно взагалі - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. Військове майно закріплюється за військовими частинами, закладами, установами та організаціями ЗС та інших військових формувань на праві оперативного управління, а також може потрапити в їх власність або розпорядження в результаті ведення ними господарської діяльності: виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, ведення підсобних господарств, отримання в оренду певних видів рухомого та нерухомого майна.

Тобто, підсумовуючи, слід прийти до висновку, що предметом розглядуваного злочину, залежно від способу його вчинення, може бути як рухоме, так і нерухоме військове майно.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає у відчуженні чи спробі відчуження військовослужбовцем військового майна з метою використання його на свій розсуд. Воно може вчинюватися шляхом викрадення, привласнення, вимагання, шахрайства військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем (ч. 2 ст. 410 КК України).

Незвичним для теорії кримінального права і практики його застосування є конструювання однієї з кваліфікуючих ознак – ті самі дії, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем (ч. 2 ст. 410 КК України). Під словосполученням «ті самі дії» треба розуміти викрадення, привласнення, вимагання військового майна та заволодіння ним шляхом шахрайства. Тлумачення цієї ознаки говорить про те, що крадіжка і грабіж, привласнення, вимагання та шахрайство треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 410 КК України, якщо вони вчинені, по-перше, військовою службовою особою і, по-друге, із зловживанням цією особою службовим становищем. Іншими словами, військова службова особа використала своє службове становище всупереч інтересам служби для відчуження військового майна названими способами. Наприклад, заступник командира частини, використовуючи своє службове становище, під приводом перевірки охорони парку в нічний час зайшов до одного з його приміщень і непомітно для чергового викрав комплект інструментів для ремонту автомашини; військовий начальник під погрозою обмеження прав, свобод чи законних інтересів певного військовослужбовця вимагає від нього передачі якогось військового майна (скажімо, надувного десантного човна) у власне користування.

Слід звернути увагу, що серед способів вчинення злочину законодавець не називає розтрату. Це можна пояснити тим, що у підрозділах Збройних Сил України всі військовослужбовці, які приймають під свою відповідальність військове майно, постійно або тимчасово виконують обов'язки службової особи. Наприклад, черговий роти є начальником для всіх військовослужбовців роти рівного з ним чи нижчого військового звання, тобто службовою особою. Він приймає від попереднього чергового зброю, ящики з боєприпасами, майно роти за описом і несе за нього повну матеріальну відповідальність. Продаж, дарування та інші подібні дії щодо такого військового майна можливі лише шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Виключення з цього правила стосується лише військовослужбовців строкової служби і лише предметів обмундирування, спорядження, виданих їм для особистого користування, продаж яких, застава, передача у користування іншим особам кваліфікується за ст. 413 КК України як марнотратство.

Зловживання службовим становищем - це умисне використання військовою службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних із займаною посадою. Такі дії хоч і перебувають у межах службових повноважень військової службової особи, проте вчинюються нею незаконно (на порушення встановленого порядку).

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України може бути тільки військова службова особа.

На визначення суб'єктивної сторони злочину істотно впливає його специфіка, яка полягає у тому, що зловживання владою або службовим становищем є не самоціллю, а способом, за допомогою якого службова особа хоче домогтися певного вигідного для себе чи інших осіб результату. Тому цей злочин характеризується прямим умислом як до діяння, так до наслідків, які полягають у завданні матеріальних збитків. Обов’язковою ознакою суб'єктивної сторони є мотив: злочин вчинюється з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, або в інтересах третіх осіб.

Організація розслідування. Планування слідства

Розслідуванню злочинів, як і всьому кримінальному процесу, притаманні організованість, плановість, як важливих чинників забезпечення його ефективності.

Планування - це організаційна та творча робота слідчого і прокурора, яка починається з початку розслідування і триває до його закінчення. Воно передбачає:

а)    побудову версій;

б)    з'ясування  всіх обставин та питань, що підлягають вивченню, які витікають з аналізу версій;

в)    визначення слідчих дій, необхідних для відпрацювання висунутих версій, встановлення предмету доказування;

г)    визначення безпосередніх виконавців запланованих заходів, строків та черговості виконання.

При розслідуванні злочинів зазначеної категорії, враховуючи, що переважну більшість їх складають злочини у сфері економіки, пов'язані з виконанням винними особами службових обов'язків, у першу чергу необхідно планувати:

- отримання та ретельне вивчення актів аудиторських перевірок, інвентаризацій, матеріалів службових розслідувань за фактами втрати, пошкодження та викрадення військового майна, тощо;

- якщо аудиторські перевірки не проводилась, клопотати перед відповідними контролюючими органами щодо проведення таких перевірок;

- долучити до матеріалів справи всі можливі документи, які мають значення для встановлення обставин справи;

- вивчити ті нормативні документи, згідно яких як повинні були діяти винні особи при виконанні своїх службових обов'язків;

- у разі необхідності допитати ревізорів по обставинах проведених ними аудиторських перевірок та їх висновків;       

- допитати осіб, прізвища яких вказані у актах аудиторських перевірок;

- оглянути місце події;   

- допитати матеріально відповідальних осіб;

- призначити військово-статуну експертизу, бухгалтерську або економічну експертизу, товарознавчі експертизи та інші експертизи, які підтвердять умисні дії посадових осіб.

Загальний план слідства по кримінальній справі повинен доповнюватися планами окремих слідчих дій, містити їх цілі, умови, місце, час проведення, зміст підготовчих заходів, учасників слідчих дій, прийоми та технічні засоби фіксації результатів.

Методика розслідування.

У зв’язку з необхідністю проведення одночасно багатьох слідчих дій і заходів, розслідування проваджень цієї категорії з самого початку доцільно проводити групою слідчих з залученням до її складу оперативних працівників відповідних правоохоронних органів (СБУ, НПУ).

Відмінною рисою розслідування злочинів, що розглядаються, є широке залучення до розслідування експертів, ревізорів, спеціалістів тощо.

Слідчий повинен:

- використати фактор раптовості, коли відомі слідству дані збиралися негласним шляхом, про що винні особи не повинні були знати;

- провести відповідну роботу по організації слідчо-оперативної комбінації щодо затримання злочинців на «гарячому» в момент вивозу чи реалізації викраденого майна;

- забезпечити проведення серії невідкладних слідчих дій, покликаних процесуально закріпити зібрані негласним шляхом дані (огляд місця події, майна, документів, обшуки);

- призначити аудиторську перевірку фінансово-господарської діяльності військової частини, установи, організації;

- при необхідності одночасно з призначенням аудиторської перевірки слідчим призначаються криміналістичні та інші експертизи.

Крім того, як було вказано, на початковій стадії досудового слідства слідчий приступає до висунення версій.

Висунуті версії стають основою планування розслідування у кримінальній справі, яке у свою чергу є надійним механізмом чіткої організації провадження досудового слідства і має за мету визначити шляхи і засоби, за допомогою яких при найменших затратах сил і часу повинен бути розкритий вчинений злочин, виявлені всі обставини, що мають значення для справи.

Як правило, на початку слідства проводиться вилучення і огляд документів, які при розслідуванні мають велике значення, оскільки вони допомагають встановити всі суттєві обставини. Необхідні документи повинні бути виявлені, вилучені і оглянуті у максимально короткі строки, щоб злочинець не встиг їх знищити, або внести в них зміни, підмінити.

Особливе значення мають записні книжки, щоденники, чорнові записи, бланки документів, які можуть бути виявлені у службової особи у ході обшуку, результативність якого забезпечується у значній мірі ретельною підготовкою до нього, а також уважним проведенням і уважним оглядом всіх, на перший погляд, непотрібних речей.

Оперативне вилучення, огляд документів, допит свідків розраховані на одержання первинних даних про зловживання службовим становищем.

Подальше розслідування-злочинів у сфері службової діяльності полягає в:

- уточненні мотивів зловживання владою;

- встановленні обставин вчинення злочину;

- визначенні розміру заподіяної шкоди.

Для цього необхідно допитати самого винного про умови його роботи; мотиви, якими він керувався, обставини, що викликали шкідливі наслідки, хто, на його думку, винний в настанні негативних наслідків; призначити ревізії, судово-економічні, криміналістичні експертизи тощо.

До першочергових слідчих дій відносяться також:

- огляд і аналіз бухгалтерських документів - при необхідності за допомогою фахівця;   

- допит осіб, які складали ці документи;

- направлення відповідних доручень на проведення оперативно-розшукових заходів по вивченню кола осіб, з якими підтримує стосунки підозрюваний чи обвинувачений, способу його життя;

- допити свідків тощо.   

Останнім часом відмічаються певні особливості у механізмі скоєння злочинів, способах їх вчинення і приховування в різних сферах економічної діяльності. Цьому сприяють окремі недоліки у порядку обліку матеріальних цінностей, звітності, документообігу.

При цьому способи зловживання службовим становищем дуже різноманітні.

Як показує практика, найчастіше зловживання службовим становищем як форма розкрадання майна виражається в різних обманних діях. При цьому обман, як спосіб зловживання службовим становищем, на відміну від обману при шахрайстві, здійснюється завдяки особливому становищу винного - наявності у нього права за посадою розпоряджатися чужим майном.

Серед способів заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем характерний службовий підлог або використання підроблених документів.

Замасковані розкрадання найчастіше зустрічаються з використанням підроблених документів. Використання їх входить до способу розкрадання.

Підлог документів часто застосовується  як засіб маскування розкрадань.

Виявлення підлогу не звільняє слідчого від обов'язку доводити факт розкрадання, заволодіння, оскільки підлог може бути пояснений і іншими причинами, наприклад, бажанням покрити нестачу, утворену внаслідок помилки.

Підлоги облікових документів можуть відображатись у наступному:

а)    у прибуткових документах завищується кількість і вартість майна

б)    у видаткових документах завищується кількість і вартість виданого майна або засвідчується факт видачі майна, якого не було;

в) складаються фіктивні акти і документи на списання майна (про псування, про відходи) та інші.

Під час розслідування розкрадань, як зазначалось вище, виникає необхідність у проведенні різних слідчих дій: огляду місця події, місцевості, приміщень, предметів, документів; відтворення обстановки і обставин події, обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, допитів, очних ставок, призначення судових експертиз тощо. На деталізації особливостей тактики їх проведення не варто зупинятись. Однак можна привести приклад важливості проведення, наприклад, проведення слідчого експерименту з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Зокрема, проведення даної слідчої дії дає можливість додатково впевнитись в правдивих свідченнях свідків та підозрюваних або навпаки викрити їх неправдиві свідчення.

Допит свідків - є також важливою слідчою дією. Свідками найчастіше виступають люди, які в тій чи іншій мірі пов’язані з особою, яка притягується до кримінальної відповідальності, або з організацією де вона проходить військову службу або працює. Деякі із свідків можуть бути зацікавлені в тій чи іншій мірі в наслідках справи. Одні з боязні викриття та відповідальності можуть обмовити службову особу. Інші можуть вигороджувати її. Тому в ході підготовки до допиту цих осіб, важливо вивчити їх особистість взаємостосунки з підозрюваним.

Особливі значення має допит осіб, що повідомили про протиправні дії службової особи. До них відносяться начальники фінансових служб, аудитори, члени інвентаризаційних комісій і т.п. їх доцільно допитувати в першу чергу, оскільки вони можуть вказати на конкретні факти зловживань, дати інформацію про поведінку службової особи під час перевірок тощо.

Отже, підсумовуючи викладене, слід прийти до висновку, що до обставин, які підлягають доказуванню під час розслідування викрадення, привласнення, вимагання, заволодіння військовим майном шляхом шахрайства, вчинені військовою службовою особою зі зловживанням службовим становищем відносяться: 1) за суб’єктом злочину: хто конкретно вчинив посягання на військове майно, роль кожного співучасника чи співвиконавця, їхня характеристика; якими доказами підтверджується статус військової службової особи в разі вчинення злочину; 2) за суб’єктивною стороною: наявність прямого умислу на посягання, змову зі співучасниками, співвиконавцями, якщо таких встановлено, дії інших осіб; мотив, мета злочину; 3) за об’єктом злочину: яке конкретно посягання на заволодіння військовим майном, яким чином, на яких умовах його було ввірено винному; 4) за об’єктивною стороною: яким чином було здійснено підготовку до вчинення цього злочину; місце, час, спосіб посягання та спосіб його приховування; зміст кожного епізоду заволодіння військовим майном, якщо було повторення злочинної діяльності; які сліди чи ознаки протиправних дій підтверджуються документально; яким чином здійснювалось зловживання службовим становищем військовою службовою особою під час вчинення цього злочину; яка сума матеріальної шкоди, чи заподіяно істотної шкоди, де й у кого було вилучено військове майно.


 
Використані джерела
 
1. Конституція України / Верховна Рада України; Закон від 28.06.1996 № 30, редакція від 15.05.2014.

2. Кримінальний кодекс України / Верховна Рада України; Закон від 05.04.2001 № 2341-III, редакція від 23.07.2015.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України / Верховна Рада України; Закон від 13.04.2012 № 4651-VI, редакція від 10.08.2015.

4. Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» 21.09.1999 № 1075-XIV // Офіційний Веб-портал Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1075-14.

5. Закону України «Про оборону України», відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 9, ст.106.

6. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар у 2 т. Т. 2 за ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. – Х. : Право, 2013. –1040 с.

7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України  2-ге видання / за ред. С. С. Яценка, В. І. Антипова, В. А. Клименка. – К. : А.С.К., 2003 – 976 с. – Нормативні документи та коментарі.

8. Карпенко М.І. Військові злочини: характеристика, методика розслідування та запобігання: посібник / за заг. ред. д.ю.н., проф. В.К. Матвійчука. – К.: ВД Дакор, 2013. – 472 с.

9. Настільна книга військового прокурора: наук.-практ. посіб. / кол. авт. – К.: Національна академія прокуратури України, 2017. – 530 с. – (серія «Захисник Вітчизни. Бібліотека військового прокурора»).

кількість переглядів: 437