09.07.2019

СИСТЕМА ВІЙСЬКОВОЇ ЮСТИЦІЇ ЯК ЧАСТИНА ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНИ. – Стаття військового прокурора Західного регіону України Вдовитченко В.О. "Вісник Національної академії прокуратури України", 2(60)'2019



СИСТЕМА ВІЙСЬКОВОЇ ЮСТИЦІЇ
ЯК ЧАСТИНА ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНИ

                                                                                   Вісник Національної академії прокуратури України, 2(60)'2019

(2019) 2 Visn. Nac. akad. prokur. Ukr. 16–27

Віталій Вдовитченко
військовий прокурор Західного регіону України,
м. Львів, Україна

https://doi.org/10.34285/visnyknapu2019.02.016 УДК 340.162

Анотація. Військова юстиція є одним із елементів забезпечення воєнної безпеки держави. Воєнна безпека держави розглядається як захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності й демократичного конституційного ладу та інших життєвоважливих національних інтересів від воєнних загроз.

Метою статті є аналіз сучасного стану військової юстиції як частини військової організації України, визначення основних проблем її функціонування та внесення пропозицій щодо створення повноцінної системи органів військової юстиції.

Підготовлена автором стаття є оглядовою.

Констатовано, що умовами належного функціонування сил оборони є підтримання високого рівня військової дисципліни серед військовослужбовців, своєчасне реагування на скоєні правопорушення, недопущення порушення обороноздатності держави через злочинні посягання на правовідносини, які виникають у процесі діяльності військових формувань, належний захист прав і свобод військовослужбовців тощо. Саме для цього і потрібна злагоджена робота системи військової юстиції та усіх її складових.

Автор обґрунтовує потребу створення трирівневої структури системи військової юстиції, яка має складатися із: а) органу досудового розслідування (можливо, у комплексі з підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, негласні слідчі (розшукові) дії тощо); б) органу, що здійснює нагляд за досудовим розслідуванням (процесуальне керівництво) та підтримує публічне обвинувачення в суді (в Україні – військова прокуратура); в) військових судів. Ефективність трирівневої структури системи військової юстиції підтверджується її наявністю у багатьох розвинених країнах світу.

Висловлено думку про те, що працівники Державного бюро розслідувань як правоохоронного органу із слідчими функціями потребують додаткової підготовки у воєнній сфері, щоб належним чином здійснювати досудове розслідування у кримінальних провадженнях про військові злочини.

Проаналізовано складові системи військової юстиції в сучасній Україні; додатково обґрунтовано потребу функціонування військових правоохоронних структур і так само незалежного органу судової влади – військових судів, від яких відмовилися під час проведення реформ. Наведено приклади діяльності органів досудового розслідування та військових судів у часи колишнього СРСР в умовах збройних конфліктів.

Автор пропонує врахувати досвід розвинутих країн, які входять до блоку НАТО та мають потужні збройні сили, щодо створення системи органів забезпечення військового правопорядку.

Ключові слова: військова юстиція; військові прокуратури; забезпечення законності; військова дисципліна.


Обов’язковою умовою інтеграції України до європейської спільноти є розбудова правової держави. І першим, що потрібно для цього зробити на сучасному етапі розвитку нашої країни, – це реформа системи військової юстиції, яка є одним із елементів забезпечення воєнної безпеки держави. Ефективне функціонування органів державної влади – це передумова захисту конституційного ладу, забезпечення законності й правопорядку, дотримання прав і свобод людини та громадянина. Надійність захисту національних інтересів України значною мірою залежить від злагодженої діяльності органів військової юстиції, що виступає запорукою стабільного розвитку суспільства.

Зазначене обумовлює актуальність наукового дослідження системи військової юстиції як складової військової організації України.

Методологічною основою статті є сукупність загальнонаукових та спеціально- юридичних методів, що часто застосовуються у наукових дослідженнях юридичного спрямування, а саме: системного аналізу, аналогії, діалектичного, системно-структурного, формально-юридичного, методу правового моделювання.

У різний час проблеми діяльності органів військової юстиції досліджували такі вітчизняні вчені, як: О. Баганець, П. Богуцький, Ю. Винокуров, Ю. Війтєв, М. Говоруха, М. Голомша, В. Гусаров, В. Давиденко, В. Долежан, Т. Дунас, С. Євдокіменко, О. Зархін, П. Каркач, М. Карпов, В. Карпунцов, М. Кісліцин, М. Ковалів, В. Козачук, О. Козачук, І. Козьяков, М. Косюта, В. Кравчук, О. Литвак, В. Максимов, В. Маляренко, І. Марочкін, А. Матіос, О. Михайленко, М. Мичко, С. Подкопаєв, А. Полозов, М.В. Руденко, М.М. Руденко, О. Савєнков, Г. Середа, О. Смирнов, Є. Суботін, В. Сухонос, М. Трофімов, М. Туркот, А. Чорний, М. Якимчук.

Незважаючи на значний внесок у розвиток учення про діяльність органів військової юстиції, у тому числі військових прокуратур, і напрацьовані знання в цій сфері, у наукових працях зазначених учених не вичерпано вказаної проблеми, а навпаки, поставлено низку нових завдань, які потребують вирішення. Особливої актуальності досліджувані питання набувають в умовах військової агресії Російської Федерації та наявних загроз національній безпеці.

Метою статті є аналіз сучасного стану військової юстиції як частини військової організації України, визначення основних проблем її функціонування та внесення пропозицій щодо створення повноцінної системи органів військової юстиції.

21 червня 2018 року Верховною Радою України прийнято Закон України “Про національну безпеку України”, у якому:

<…> визначаються та розмежовуються повноваження державних органів у сферах національної безпеки і оборони, створюється основа для інтеграції політики та процедур органів державної влади, інших державних органів, функції яких стосуються національної безпеки і оборони, сил безпеки і сил оборони, визначається система командування, контролю та координації операцій сил безпеки і сил оборони, запроваджується всеосяжний підхід до планування у сферах національної безпеки і оборони, забезпечуючи у такий спосіб демократичний цивільний контроль над органами та формуваннями сектору безпеки і оборони.

У зазначеному Законі наведено визначення основних термінів, з-поміж яких необхідно виділити воєнну безпеку та сили оборони.

Так, воєнна безпека згідно із вказаним законом – це ‘захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєвоважливих національних інтересів від воєнних загроз’.

Силами оборони у Законі названо:

<…> Збройні Сили України, а також інші утворені відповідно до законів України військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення оборони держави.

До інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, на нашу думку, слід віднести: Національну гвардію України, Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, Службу зовнішньої розвідки України, Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України, Управління державної охорони України.

Як вже зазначалося:

Однією із умов належного функціонування сил оборони є підтримання високого стану військової дисципліни серед військовослужбовців, своєчасне реагування на скоєні правопорушення, недопущення підриву обороноздатності держави через злочинні посягання на правовідносини, які виникають у процесі діяльності військових формувань, належний захист прав та свобод військовослужбовців тощо. Саме для цього і потрібна злагоджена робота системи військової юстиції з усіма її необхідними ланками.

Практичний досвід проходження служби у військовій прокуратурі дає нам підстави вважати, що повноцінна система органів військової юстиції повинна складатися із наступних ланок:

а) органу досудового розслідування (можливо, у комплексі із підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність);

б) органу, що здійснює нагляд за досудовим розслідуванням (процесуальне керівництво) та підтримує публічне обвинувачення в суді (в Україні – військова прокуратура);

в) військових судів.

Окрім того, у деяких країнах ефективно функціонує інститут військової адвокатури (США, Ізраїль), щоправда, у нашій державі практики діяльності такої інституції не було. Хоча заслуговує на увагу досвід функціонування військової юстиції радянської армії, де у військах обмеженого контингенту радянських військ у Демократичній Республіці Афганістан при військових трибуналах були посади військових адвокатів, які здійснювали захист військовослужбовців у кримінальних справах. У якості адвокатів залучалися штатні офіцери з вищою юридичною освітою. Юристи-адвокати були у штаті усіх військових трибуналів, які перебували на той час у обмежених військових контингентах зарубіжних країн (Німецька Демократична Республіка, Чехословацька Соціалістична Республіка, Угорська Народна Республіка, Монголія, Куба, В’єтнам). Проте, якщо підсудний клопотав про допуск захисника із числа цивільних колегій адвокатів, справа розглядалася на території колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік незалежно від того, що це було пов’язано із додатковими організаційними труднощами.

До органів військової юстиції необхідно віднести також і юридичну службу у військових формуваннях, яка виконує важливі функції, що полягають у наданні командиру (начальнику) допомоги із правових питань, роз’ясненні чинного законодавства та сприянні військовим посадовим особам у правильному його застосуванні, у тому числі й при підготовці наказів командира (начальника), захисті інтересів військової частини (установи) у судах тощо.

Натомість у реаліях сьогодення нашої держави ми отримали незавершені реформи у цій галузі й розбалансовану (неповну) систему військової юстиції, яка не здатна виконувати усі завдання, поставлені перед нею. Відновлена військова прокуратура з початку своєї діяльності згідно із чинним Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК України) була наділена функцією досудового розслідування тільки військових злочинів, а також злочинів, учинених працівниками військових правоохоронних органів. Злочини інших категорій, вчинені військовослужбовцями, розслідували слідчі інших правоохоронних органів, щоправда, за процесуального керівництва військових прокурорів.

Окрім того, на підставі Закону України «Про прокуратуру» з 14 жовтня 2014 року прокуратура втратила функції нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Відповідно до Закону:

<…> прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Зазначені законодавчі зміни не сприяють належному захисту прав військовослужбовців, насамперед тих, які виконують бойові завдання в районі проведення операції об’єднаних сил (ООС) чи захищають батьківщину у інших збройних конфліктах, військовослужбовців строкової служби тощо. Важко уявити, яким чином військовослужбовець при виконанні службових обов’язків зможе ефективно відстоювати свої права та інтереси у суді у випадку їх порушення командуванням, нерідко будучи обмеженим у праві вільного пересування.

У листопаді 2017 року згідно з перехідними положеннями КПК України прокуратура втратила функції органів досудового розслідування. Функцію розслідування військових злочинів та злочинів, учинених представниками правоохоронних органів, законодавцем закріплено за Державним бюро розслідувань (ДБР). Чи виправданий такий крок? Складно сьогодні дати однозначну відповідь. Проте з огляду на значний практичний досвід автора статті варто зазначити, що при прийнятті такого рішення не враховано усі особливості діяльності військової організації нашої держави.

Державне бюро розслідувань – це правоохоронний орган, працівники якого відповідно до Закону є цивільними особами із статусом державних службовців. Створення окремих військових підрозділів для виконання завдань ДБР у військових формуваннях чинним Законом не передбачено. Нещодавно внесені зміни щодо запровадження спеціальних звань для осіб рядового і начальницького складу ДБР, на нашу думку, не сприяють вирішенню проблеми7. Ця обставина значно ускладнює розслідування військових злочинів. Не зрозуміло, яким чином цивільні особи зможуть належно виконувати свої обов’язки в спільноті “людей зі зброєю”, не знаючи досконало особливостей їхньої діяльності, психології військового колективу, військових традицій тощо. Адже специфіка роботи “військового” слідчого полягає в тому, що йому необхідно часто із ризиком для життя діяти в екстремальних умовах під час військових навчань, бойових дій, антитерористичних чи міжнародних миротворчих операцій, у яких беруть участь Збройні Сили України чи інші військові формування. Переважна більшість працівників ДБР не знають специфіки військової служби, діяльності органів військового управління, оскільки або не мають досвіду військової служби, або ж їхній досвід набуто давно і потребує оновлення.

Військові слідчі, здійснюючи свою діяльність у певних військових об’єднаннях, з’єднаннях чи підрозділах, за необхідності повинні пересуватися разом із ними під час виконання тих чи інших завдань у військових операціях чи просто під час передислокації військ, жити у польових умовах разом із військами, володіти зброєю, вміти діяти в бойових ситуаціях, щоб захистити себе.

Для цього слідчі повинні опанувати певний комплекс знань та навичок у військовій справі, необхідний для виконання завдань за призначенням, тобто розумітися на тонкощах військової служби, знати вимоги військових статутів та інших керівних документів, штатну структуру, організацію та особливості діяльності військових формувань загалом чи певних підрозділів зокрема, орієнтуватися в питаннях ведення бойових дій та їх забезпечення, знати тактико-технічні характеристики та особливості експлуатації зброї і військової (спеціальної) техніки, яка перебуває на озброєнні, тощо.

Тільки будучи належним чином підготовленим, слідчий зможе співпрацювати з військовослужбовцями, що сприятиме налагодженню психологічного контакту із ними та стане запорукою якісної роботи із розслідування злочинів.

Важко передбачити, яким чином керівництво ДБР буде готувати своїх цивільних слідчих, набраних за конкурсом, до розслідування військових злочинів, особливо у районі проведення ООС, але організувати цю роботу на належному рівні суто із цивільними особами буде складно. Крім того, сам факт, що військові злочини розслідують цивільні особи, негативно сприйматиметься у військовому середовищі. Із наведеного зрозуміло, що в Україні сьогодні відсутня одна із ланок системи органів військової юстиції – орган досудового розслідування.

Другу ланку становлять органи військової прокуратури, що мають передбачені законом повноваження у сфері кримінальної юстиції та поза нею. Щоправда, дискусійним лишається питання про позбавлення прокуратури функції досудового розслідування кримінальних правопорушень, яка наявна у багатьох прокуратурах інших країн, у тому числі й країн ЄС, а також необґрунтоване звуження повноважень прокуратури поза сферою кримінального судочинства, зокрема щодо захисту прав та інтересів громадян (військовослужбовців) та держави.

Враховуючи складну суспільно-політичну обстановку в державі, неприховану агресію Російської Федерації у Донецькій і Луганській областях, анексію Автономної Республіки Крим, безперечно, правильним було рішення Верховної Ради України про прийняття 14 серпня 2018 року Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про прокуратуру” щодо утворення військових прокуратур”. Як зазначено у пояснювальній записці до проекту Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про прокуратуру” щодо утворення військових прокуратур”:

<…> система військових прокуратур, на відміну від територіальних, має будуватися за екстериторіальним принципом, що забезпечуватиме максимальне наближення до структури і дислокації піднаглядних військових формувань та органів їх управління. Для цих формувань та органів характерні висока мобільність і готовність до мобілізації резервів у разі оголошення особливого періоду. Відповідно до планів бойового розгортання і застосування кожної ланки органів військового управління штати військових прокуратур передбачатимуться як на мирний, так і на воєнний час.

За необхідності військові прокуратури в особливий період мобільно пересуватимуться разом з військами, забезпечуючи законність і правопорядок, з урахуванням специфіки внутрішньої діяльності самих військових об’єктів. Це також дозволить оперативно вирішувати усі питання, пов’язані з мобілізаційною підготовкою та мобілізацією.

Утворення військових прокуратур обумовлюється також необхідністю здійснення нагляду за додержанням законів в оперативних підрозділах окремих військових формувань та розвідувальних органах, працівники яких мають статус військовослужбовців.

На військові формування держави покладається необхідність мати належний рівень бойової готовності та боєздатності. Їх специфіка вимагатиме від роботи прокурорських працівників військових прокуратур спеціальних знань у галузях військової адміністрації, тактики та бойового застосування військ, володіння спеціальними методиками проведення прокурорських перевірок, виявлення та розслідування злочинів.


Про своєчасність та обґрунтованість рішення про відновлення військових прокуратур свідчать результати їх роботи, що здійснювалась, зокрема, в нелегких умовах проведення антитерористичної операції та ООС. Так, за період із вересня 2014 до квітня 2019 року прокурорсько-слідчими працівниками військових прокуратур розслідувалось 98 500 кримінальних проваджень, у 30 066 із них досудове розслідування завершене, у тому числі в 20 519 випадках шляхом скерування до суду обвинувальних актів. У процесі досудового розслідування відшкодовано 509,3 млн грн збитків.

Під час здійснення роботи щодо представництва інтересів держави та громадян у судах судами задоволено 5 856 пред’явлених прокурорами позовів на загальну суму 2 367,4 млн грн. Відповідачами добровільно відшкодовано 302 млн грн, реально виконано рішення судів на суму 2 716,8 млн грн, площа повернутих земель становить 61 622 га. За матеріалами військових прокурорів розпочато досудове розслідування у 6114 кримінальних провадженнях. Складено та скеровано до суду 4 634 протоколи про вчинення адміністративних правопорушень, 4 530 із них сьогодні розглянуто судами.

Військові прокурори під час підтримання публічного обвинувачення взяли участь у судовому розгляді 18 433 кримінальних проваджень, щодо яких ухвалено 12 995 вироків.

Також в Україні відсутня третя ланка органів військової юстиції – спеціалізовані військові суди, які б розглядали по суті обвинувальні акти щодо військовослужбовців, а також протоколи про скоєння ними адміністративних правопорушень. Окрім того, військові суди повинні виконувати функцію захисту прав і свобод військовослужбовців шляхом розгляду їхніх скарг на незаконні дії військового командування (незаконне звільнення з військової служби, необґрунтоване притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності тощо). Відсутність в Україні військових судів, тим більше в умовах військового конфлікту, віддаляє правосуддя від військовослужбовців та не сприяє належному захисту їхніх законних прав та інтересів. Сьогодні діяльність судів загальної юрисдикції відбувається без урахування особливостей дислокації Збройних Сил України та інших військових формувань, а також специфіки їхньої діяльності. Судді цих судів, як правило, не обізнані з особливостями проходження військової служби, психології військового колективу, правилами використання та обслуговування озброєння, військової техніки, проведення тих чи інших військових операцій. Підтвердженням цього є досвід розвинених країн світу, наприклад, Канади. Так, у рішенні Верховного суду Канади (SCC) від 1992 року зазначається:

Мета окремої системи військових трибуналів – дозволити Збройним Силам розглядати справи, що безпосередньо стосуються дисципліни, ефективності та морального стану військових. Безпека і благополуччя канадців значною мірою залежать від готовності чоловіків і жінок до захисту від загроз безпеці країни. Порушення військової дисципліни повинні розглядатися швидко і, часто, каратися більш суворо, ніж це було б у випадку вчинення такого проступку цивільною особою. Таким чином, є потреба в окремих трибуналах для забезпечення військової дисципліни, що відповідає стандартам в армії.

Практичний досвід проходження служби у військовій прокуратурі свідчить, що складно дати правильну оцінку діям людини, якщо немає повного розуміння того, в яких умовах вона діяла та чи могла вона за певних обставин діяти інакше, яке значення мають наслідки, що настали чи могли настати від дій чи бездіяльності того чи іншого військовослужбовця, для окремого військового колективу зокрема чи обороноздатності держави загалом.

Окрім того, територіальні суди загальної юрисдикції перевантажені розглядом інших справ, що не стосуються військової сфери, а тому розгляд справ щодо правопорушень, вчинених військовослужбовцями, часто затягується надовго, що також обумовлено складністю виклику свідків із середовища військовослужбовців, які задіяні у службі чи беруть участь у військових операціях (бойових діях). Іще одна проблема полягає в тому, що судді загальних судів не вивчають військове законодавство, кваліфікацію з цього питання не підвищують. Одна з основних функцій військового судочинства – це вплив на стан військової дисципліни у військах, що досягається завдяки оперативності та повноті судового розгляду справи, як правило, у відкритих судових засіданнях, із залученням до засідання військовослужбовців, у тому числі й товаришів по службі обвинуваченого, і у розташуванні військових частин чи окремих підрозділів. Така діяльність суду призводить до усвідомлення військовослужбовцями невідворотності покарання за порушення військової дисципліни, утримує багатьох від протиправних вчинків, що врешті призводить до зменшення рівня злочинності у військах та зміцнює військову дисципліну. З огляду на специфіку своєї діяльності територіальні суди навряд чи зможуть виконувати таку форму роботи із розгляду кримінальних проваджень. І, що важливо, складно примусити цивільного суддю працювати, ризикуючи життям, в умовах воєнних конфліктів, під час яких суди повинні співпрацювати з військами, де такий ризик є завжди.

Критики можуть зауважити, що військова юстиція – це пережиток минулого, рудимент радянської правоохоронної системи, однак такі твердження спростовуються в результаті аналізу міжнародно-правового досвіду функціонування систем військової юстиції. Кожна країна має свій історичний досвід функціонування та розвитку військової юстиції. Більш ніж у 60 розвинених країнах світу, у тому числі й тих, які входять до військово-політичного блоку НАТО, функціонують органи військової юстиції. З таких країн можна назвати США, Канаду, Велику Британію, Італію, Іспанію, Бельгію, Швейцарію, Данію, Польщу, Румунію, Болгарію, Грецію, Туреччину, КНР, Бразилію, Ізраїль, Казахстан, Вірменію, Туркменістан тощо.

Доходимо висновку, що в Україні в умовах військового конфлікту, який триває п’ять років, законодавець так і не усвідомив важливості значення військової юстиції для підтримання належного правопорядку у військових формуваннях і загалом для забезпечення воєнної безпеки держави. Необхідно на законодавчому рівні продовжити роботу із вдосконалення законодавства у сфері військової юстиції з метою створення дієвої системи військових правоохоронних органів, що, безумовно, сприятиме зміцненню законності та правопорядку у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

Прогресивна еволюція військової юстиції відбуватиметься лише за умови гармонійного поєднання двох складових: готовності до ведення бойових дій та наявності ефективної й справедливої системи підтримання належного порядку і військової дисципліни.

REFERENCES
List of legal documents
Legislation

1. Pro natsionalnu bezpeku Ukrainy [On National Security of Ukraine]: Zakon Ukrainy [Law of Ukraine] vid 21 chervnia 2018 roku № 2469-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19 (accessed: 10.04.2019) (in Ukrainian).

2. Pro prokuraturu [On the Prosecutor’s Office]: Zakon Ukrainy [Law of Ukraine] vid 14 zhovtnia 2014 roku № 1697-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18 (accessed: 24.01.2019) (in Ukrainian).

3. Pro vnesennia zmin do deiakykh zakoniv Ukrainy shchodo udoskonalennia diialnosti Derzhavnoho biuro rozsliduvan [On Amendments to Some Laws of Ukraine on Improving the Activities of the State Investigation Bureau]: Zakon Ukrainy [Law of Ukraine] vid 16 travnia 2019 roku № 2720-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2720-19 (accessed: 21.05.2019) (in Ukrainian).

Cases

4. An Overview of Canada’s Military Justice System. URL: http://www.forces.gc.ca/assets/ FORCES_Internet/docs/en/jag/military-justice-overview.pdf (accessed: 22.03.2019) (in English).

5. Poiasniuvalna zapyska do proektu Zakonu Ukrainy “Pro vnesennia zmin do Zakonu Ukrainy “Pro prokuraturu” shchodo utvorennia viiskovykh prokuratur” [Explanatory Note to the Draft Law of Ukraine “On Amendments to the Law of Ukraine “On the Prosecutor’s Office” Regarding the Formation of Military Prosecutors”] vid 8 serpnia 2014 roku № 4446а. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/GG3FI68A.html (accessed: 30.05.2019) (in Ukrainian).

Bibliography
Conference papers

6. Vdovytchenko V, ‘Viiskova yustytsiia v Ukraini: suchasnyi stan, perspektyvy rozvytku’ [‘The Military Justice in Ukraine: Current State, Prospects for Development’] Zakhyst prav liudyny: mizhnarodnyi ta vitchyznianyi dosvid: I Mizhnarodna naukovo-praktychna konferentsiia [Human Rights Protection: International and National Experience: I International scientific and practical conference] (Natsionalna akademiia prokuratury Ukrainy 2019) 111–4 (in Ukrainian).

Journal articles

7. Grigor’ev O, ‘Dejatel’nost’ voennyh tribunalov v period vvoda ogranichenogo kontingenta sovetskih vojsk v Respubliku Afganistan’ [‘The Activities of Military Tribunals during the Entry of a Limited Contingent of Soviet Troops in the Republic of Afghanistan’] (2013) 3(45) Otechestvo i pravo 4–45 (in Russian).


Vitalii Vdovytchenko
military prosecutor, Western Region of Ukraine,
Lviv, Ukraine

MILITARY JUSTICE SYSTEM AS A PART
OF THE MILITARY ORGANIZATION OF UKRAINE

Abstract. Military justice is one of the elements of ensuring the military security of the state. The military security of the state is considered as the protection of state sovereignty, territorial integrity and democratic constitutional order and other vital national interests from military threats.

The purpose of the article – to analyze the current state of military justice as a part of the military organization of Ukraine, identify the main problems of its functioning and make proposals for the creation of a full system of bodies of military justice.

The article prepared by the author is an overview.

It was stated that the conditions for the proper functioning of the defense forces are to maintain a high level of military discipline among the military, timely response to the committed offenses, and to prevent the violation of the state defense by criminal encroachment upon the legal relations arising in the process of military formations, proper protection of the rights and freedoms of servicemen, etc. It is for this purpose that the coordinated work of the system of military justice and all its components is required.

The author substantiates the need to create a three-tier structure of the system of military justice, which should consist of: a) a pre-trial investigation body (possibly in conjunction with the units conducting operative-search activities, secret investigative (search) actions, etc.); b) the body supervising the pre-trial investigation (procedural management) and supports the public prosecution in court (in Ukraine it is the military prosecutor’s office); c) military courts. Th e effectiveness of the three-tier structure of the military justice system is confirmed by its presence in many developed countries of the world.

The view was expressed that the employees of the State Investigation Bureau as a law enforcement agency with investigative functions need additional training in the military sphere in order to properly carry out pre-trial investigation in criminal proceedings on war crimes.

The components of the system of military justice in modern Ukraine are analyzed; additional grounds for the need for the existence of military law enforcement structures and the same independent judiciary – military courts, which they refused during the reforms. Examples of functioning of pre-trial investigation bodies and military courts during the former USSR in conditions of armed conflicts are given.

The author suggests taking into account the experience of the developed countries that are part of the NATO bloc and have powerful forces to establish a system of military law enforcement agencies.

Keywords: military justice; military prosecutor’s offices; maintenance of law; military discipline.
 

кількість переглядів: 1287