Військове судівництво Галицької армії (ФОТО)

      За матеріалами статті «Судівництво» доктора права, поручника-авдитора УГА Романа Ставничого:

Військове судівництво Галицької армії

Історія формування українського судочинства охоплює період як Київської Русі, так і Галицько-Волинського князівства, Литовського князівства, Речі Посполитої та Запорозької Січі. І на відміну від перших суддів, ролі яких особисто виконували князі з усією їх «величчю», в часи козацтва постала нагальна потреба у створенні посади військового судді. Судді, який обирався Військовою Радою на один рік і мав бути людиною компетентною у праві, чесною, освіченою, гідною, совісною та постійною у словах і справах. Тож саме період з середини XVII до початку XX сторіччя позначився становленням та розвитком професії судді, зокрема військового судді, у тому числі в рядах Української Галицької армії.

До слова, Українська Галицька армія – назва регулярної армії Західно-Української Народної Республіки, яка до 17 листопада 1919 року називалась Галицькою армією. Її історії присвячено чимало спогадів колишніх вояків, публіцистики, популярних та наукових праць істориків, починаючи з 20-х років ХХ сторіччя і до наших часів. Однак не так багато відомо про судівництво в ті часи.

З миті організації збройних сил на території Західної області Української Народної Республіки постала гостра потреба у створенні судів. Судів, котрі, з урахуванням тодішнього воєнного стану, розглядали б справи, що не могли підпадати під юрисдикцію судів цивільних.

На основі відомих історичних матеріалів, зокрема поручника-судді УГА Романа Ставничого, питання організації військового судівництва було розв’язано в доволі короткі терміни – уже на початку грудня 1918 року складено його чіткий план.

Відомо, що у Львові мав утворитися найвищий військовий трибунал, як остання інстанція для оскарження (ред. – відкликів) та остаточного затвердження вироків нижчої інстанції. Вже 8 листопада 1918 року під час боїв у Львові Українська Генеральна Команда прийняла рішення про створення військово-польового суду, під юрисдикцію якого крім військовослужбовців української армії, підпадали цивільні особи за «заворушення публічного спокою, грабунок та крадіжку».

Перше розпорядження про створення військової юстиції Державний Секретаріат видав 16 листопада 1918 року. У столиці держави планувалося створити Найвищий військовий трибунал, як суд найвищої інстанції. Військові обласні суди діяли у місцях постійного перебування (ред. – осідках) при створених Державним секретарством військових справ Львівській, Тернопільській та Станіславській військових областях, а при окружних військових командах – окружні військові суди.

Головами військових обласних судів призначались коменданти цих областей, а їхніми членами були представники державної жандармерії та коменданти чотирьох військових округів, на які поділялись області. Як обвинувачувач в окружних судах виступав судовий старшина – судовий офіцер, в обласних – військовий прокуратор, а в Найвищому військовому трибуналі – Генеральний військовий прокуратор або його заступник.

На час військових дій у Львові судочинство у місцевій військовій області виконував польовий суд Начальної Команди Галицької Армії. Він розглядав усі справи колишніх дивізійних судів у Львові та Перемишлі.

Одначе напружена ситуація на фронтах, наявність великої кількості диверсантів та введений стан облоги на території цілої Республіки, унеможливили працю запланованих звичайних військових судів. Тож це потребували швидкого вирішення поставлених задач і на їх місці були створені польові та доразові суди (ред. – у системі судочинства існували так звані доразові суди, що розглядали справи, пов'язані з виступами проти влади, підбурюванням до непокори владі, насильств). Їхній компетенції підлягали не лише військові, але й цивільні особи, які вчиняли злочини проти держави. До прикладу, зраду, ворохобню (ред. – бунт) та ін., чи злочини проти оружної сили, як підбурювання до дезертирства чи недозволене вербування війська тощо. 

Розпорядженням Державного Секретаріату Військових Справ 3 грудня 1918 року було утворено при кожній окружній команді Військово-польові суди Окружної команди Українських військ, ч. 174. Назва суду – «Польовий Суд Військової Окружної Команди в ...». А у випадку, коли в окремих окружних військових командах не діяли військово-польові суди, то їхні функції виконували суди сусідньої окружної команди, після внесення подання до Державного секретарства військових справ про створення спільного суду.

У той період, водночас, було затверджено зміст присяги, яку складали судді при номінації. В обітниці, зокрема, зазначалося: «Присягаю торжественно Всемогучому Богу й прирікаю на мою честь бути вірним Українській Народній Республіці і повинуватися її законам і розпорядам. Присягаю сповняти припоручені мені обов’язки після мого найліпшого знання і совісти на кожнім мені як військовому судді призначенім службовім місці – під час війни і мира, при тім мати на увазі добро моєї Вітчизни, виконувати закони, розпорядки, поуки і поручення моїх зверників і залишати всякого рода надужиття моєї власти, так мені, Боже, допоможи, Амінь!».

Зміст цієї присяги був надрукований в «Вістнику Державного Секретаріату Військових Справ» 15-то лютого 1919 року за підписом Голови Ради Державних Секретарів доктором права Сидіром Голубовичем і Державним Секретарем Військових Справ полковником Дмитром Вітовським.

Військове судочинство, як і цивільне, з незначними змінами діяло на основі старих австрійських законів.

Комендантами польових судів Окружних Команд були окружні коменданти, комендантами польових судів фронтових формацій – коменданти корпусів, бригад. У військових судах засідали судді, іменовані ДСВС, звичайно зі старшин, які в цивільному званні були суддями. У результаті, за доволі короткий термін, виявилося, що створення військових судів Окружних команд не розв’язувало питання судового діловодства бойових формацій, які силою обставин не могли підлягати компетенції судів сталих, прив’язаних до місця постійного перебування Окружних команд.

Одразу за цим, розпорядженням президії Державного Секретаріату 18 січня 1919 року, ч. 475, утворено «Польовий Суд Начальної Команди Українських Військ» для всіх справ бойових формацій з фронту. Також створено при окремих групах армії польові суди, які підпорядковувались польовому судові Начальної Команди: Польовий Суд групи «Північ», Польовий Суд групи «Південь» та Польовий Суд групи «Львів».

Польовий суд Начальної Команди Українських військ зазвичай розглядав офіцерські справи, справи про шпигунство та надання допомоги ворогові. І оскільки ці справи потребували значних фінансових затрат та витрат часу, то в травні 1919 року вони знову були передані польовим судам. Там же головою польового суду призначали найстаршого за військовим званням судового офіцера і до складу військово-польового суду входило не менше трьох суддів, голови та двох старшин. Один з них виконував функції судді-слідчого, інший – прокурора.

На основі розпорядження, ч. 475, 18-го січня 1919 року про створення Польових Судів для фронтових формацій, для військових частин, які входили в склад 8-мої Самбірської бригади і займали найдальше на захід висунені позиції на фронті, також створено «Польовий Суд 8-мої Самбірської Бригади». Начальником цього Суду був сотник-суддя Файґлем. Компетенції Суду підлягали всі військові частини, які стояли на фронті від Карпат, через Хирів, Крукеничі аж під Рудки.

Під час відступу армії навесні 1919 року було проведено реорганізацію, у ході якої утворено також польові суди у трьох корпусах та 12-ти бригадах. При цьому «Польовий Суд 8-мої Самбірської Бригади» знесено, а всі частини, що підлягали його компетенції, передано Польовому Судові ІІІ-го Корпусу. Начальниками цього суду були сотник-авдитор д-р Володимир Кіжик, опісля поручник-суддя д-р Іван Максимчук та пороручник-суддя мґр. Іван Федак.

У складі Польового Суду І-го Корпусу УГА були: начальник Польового Суду сотник-суддя Ласкавецький та його заступник сотник-суддя Величковський. Члени Суду: сотник-суддя Шалинський, поручники-судді Волощак, Кук і Кізь, четарі Підляшецький і Товарницький та хорунжі Раставецький, Ярема і Філяс.

У склад Польового Суду ІІ-го Корпусу входили: сотник Горалевич, як начальник, і поручники Барило, Козбур, Лев Рубінґер.

Членом Польового Суду при Команді Етапу був четар Йосип Янович.

З переходом Української Галицької армії за ріку Зруч, Польовий Суд Окружної Команди в Стрию отримав призначення до місця розташування Етапної Команди ІІІ-го Корпусу в місті Деражня, що на Поділлі.

Польові Суди поодиноких Корпусів, зазнаючи усіх перепитій УГА в Наддніпрянській Україні, ввесь час ділили з нею її долю й недолю, аж до її ліквідації та розпорошення по таборах полонених.


За матеріалами статті «Судівництво» доктора права, поручника-авдитора УГА Романа Ставничого:

Роман Ставничий – поручник-суддя УГА. Народився 15 травня 1889 року в с. Куропатники Бережанського повіту. Гімназію закінчив в Бережанах, а право вивчав у Львівському та Чернівецькому університетах.

У час І-ї Світової війни виконував обов’язки судді при Дивізійнім Суді Краєвої Оборони в Перемишлі в 1916-18 роках. Після розпаду Австро-Угорщини зголосився до рідного війська і був членом Польового Суду ІІІ Корпусу.

На Наддніпрянщині пережив «Чотирикутник смерті» і після роззброєння поляками 3-ї бригади ЧУГА був в’язнем в Тухолі (Польща).

У 1942-44 pоках  працював адвокатом. У 1944 pоці з наступом радянських військ емігрував до Австрії, згодом до Західної Hiмеччини, а в 1953 pоці – до США (м. Буффало), де й помер.


Джерело:

Хорунжий УСС Дмитро Микитюк. Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях. – Вініпег. Канада.: надруковано в друкарні видавництва «Канадійського Фармера», 1958. – 673 с.